Читати книгу - "Благородство злодюжок, Настя Лайт"

- О, звісно, не схожі, - знущаючись, кивнув рудий дракон. – А наші з братом скарбниці просто раптом вирішили скинути вагу. Половину. Дивний збіг, правда?

- Та хто знає, - я з гідністю продовжувала грати роль класичної блондинки, - може, вони, як справжні жінки, вирішили трохи схуднути.

І тиша. На мене дивилися так, наче зневірилися почути від мене бодай одну розумну думку. Хороша реакція, як я й сподівалася.

- А що ж ви робили на статуях мого будинку? На найвищому поверсі, - тихо і від того ще більш моторошно запитав стрьомний тип. Він що, нічого не пив років сто, і від того в нього голос такий скрипучий і хрипкий? Чи, може, в нього горло болить? Це б пояснило і вбивчий погляд – я сама, коли хворію, дуже зла стаю.

З чорнявим я говорити остерігалася, але мені й не довелося, цей удар на себе взяла Лета. Вона вже цілком впоралася з хвилюванням і не тремтіла, її постстресовий стан могла видати тільки нездорова блідість.

- О, це пояснити просто. Ми насолоджувалися краєвидом.

- Угу, вночі, - саркастично кинув хазяїн замку, не зводячи з Лети колючого погляду.

- Вночі місто набуває казкової чарівності, - Лета вимучено усміхнулася.

- А нащо ви полізли на верхній поверх саме мого будинку?

- Бо Ваш замок стоїть на пагорбі, на природному підвищенні, і він фактично найвищий у всьому місті. Краєвид… перехоплює подих.

Я вкотре захопилася витримкою і розумом подруги. Навіть в таких ситуаціях вона тримається до останнього, вигадуючи розумні виправдання нашим безглуздим діям. Ми зазнали багато неприємностей, поки не навчилися красти грамотно, і кожного разу ми діяли за однією схемою: я переконую всіх в своїй тупості, Лета підводить співрозмовника до потрібного нам емоційного стану, щоб він відкрито нас звинуватив у пограбуванні, а я валю всю відповідальність за свої дії на тих, хто дійсно заслуговує мороки. Ця схема ще не знала поразок.

- Радий, що вам сподобалося, - чорнявий явно знущався. Але раптом його тон змінився: з в’їдливого він став крижаним і різав, гірше, ніж погляд. – А тепер віддайте нам наше золото.

- По-перше, ми не брали ваше золото, - спокійно відповіла Лета, холодно дивлячись просто в очі стрьомному дракону. Шана, подруго. Я б так не змогла. – По-друге, ви усвідомлюєте, що прямим текстом звинуватили нас в крупній крадіжці?

Я не дала драконам змоги відповісти і заверещала так, що чоловіки аж скривилися:

- Звинуватили в крадіжці?! Нас?! Та як ви смієте нас звинувачувати?! Ми благородні леді, представлені при королівському дворі світлих ельфів! Мій батько – сам герцог Ліареніаріс Торіарнор, брат короля Філіаріна Чарівного з династії Накеніафівів! І мій батько почує про це прикре непорозуміння! Можете бути певні – решту скарбниці ви викинете на суд із ним, намагаючись відмити свою честь!

- Ви донька ельфійського лорда? – вигнув брову рудий дракон, трохи спантеличено усміхаючись. – Нізащо не подумав би.

- Це чому це раптом?! – тоном ображеної ельфійської гідності обурилась я.

- Бо виховані ельфійки з хороших сімей не лазять по дахах чужих будинків, та ще й у світах, де більше половини населення не складають ельфи. Ви ж не ладнаєте з іншими расами, - знизав плечима рудий розумник.

На фразі «виховані ельфійки з хороших сімей» мене ледь не перекосило. Скільки разів я чула цю фразу в своїй юності! Я жила, наче зомбі, поки мене не врятувала з полону етикету, інтриг і пихи моя мила Лета. За це я буду їй вдячна до кінця своїх днів.

- Ми з подругою у відпустці. Мій благородний батько Ліареніаріс Торіарнор відпустив нас відпочити, - я скромно опустила очі.

- І тому слід лазити по чужих будинках, вичищаючи скарбниці?! – прошипів стрьомний дракон. – Кажіть правду, або я вас своїми руками придушу!

- Але ж я не збрехала! – я надула губки.

Ні, я справді не збрехала. Мій батько чути про нас з Летою нічого не хоче, тож фактично він нас «відпустив відпочити», і ми справді у відпустці. Взагалі, ми з Летою працюємо няньками. Я доглядаю Сапфірчика, гноменятко з поважної сім’ї, а Летка працює на вампірів, наглядає за дівчинкою, не пам’ятаю імені. Ми завжди любили дітей і вміли ладнати з ними, тож вирішили присвятити свої життя роботі з дітками. Чого тільки вартий будиночок на Алмазній вулиці! Ох, не можу дочекатися зустрічі з нашими маленькими сонечками! Цікаво, як вони там? Ми їх вже дні чотири не бачили, бо були зайняті плануванням вилазки на «діло». Ех, чого тільки не зробиш заради цих маленьких спиногризів.

Побачивши, що мені потрібна допомога, в гру знову вступила Лета.

- По-перше, ми приносимо свої вибачення за безпардонне проникнення на територію вашого маєтку, ваша світлість. Така поведінка з нашого боку неприпустима. Нам слід було попросити вашого дозволу на відвідини замку, - Лета злегка схилила голову перед графом Ноче, виказуючи свою повагу перед графом. – По-друге, я вкотре наголошую, що золота ми не крали, і поки ви витрачаєте час на нас, справжні грабіжники тікають з вашим добром.

- А подруга моя правду каже, - я вставила свої п’ять копійок. – Краще б вам поспішити і зловити справжніх злодіїв!

- Назвіть ваші повні імена, - наказав граф Ноче, розгортаючи книгу з геральдикою найповажніших ельфійських родин, де був перелік всіх членів родин, який магічним чином постійно оновлювався. Зручна штука, особливо якщо маєш справу з ельфами, їх іменами, спадковістю і титулами. Для моєї раси прізвище і статус – це все. А, ледь не забула, ще стать має величезне значення: якщо ти чоловік, то маєш усе і трохи більше, якщо ж жінка, тебе обов’язково вигідно продадуть заміж, і єдиною розвагою стане плюватися отрутою на балах та інших збіговиськах пишно вбраного серпентарію. Ну, в нас хоч ситуація не така сумна, як у демонів. Ельфійок чоловіки принаймні не б’ють, адже ми – товар для підвищення статусу батька, а потім – німа лялька, предмет інтер’єру, який можна ігнорувати місяцями, навіть якщо ви щодня снідаєте, обідаєте і вечеряєте разом. Якось я говорила з ельфійкою, яка цілий рік навіть не бачила свого чоловіка… Думаю, про відсутність вірності в шлюбі та купу позашлюбних дітей казати зайве.