Читати книгу - "Лють"

— Вибач, що я так довго, — сказав Майкл, відмикаючи двері машини. — У туалет забіг.

— Аякже, — пробурмотів Вілл, сідаючи на пасажирське сидіння.

Він виглянув у вікно й чекав, коли Майкл сяде на місце водія й заведе двигун. Якби він стиснув щелепу трохи міцніше, його корінні зуби зламалися б.

Виїжджаючи з паркувального майданчика, Майкл поклав руку на спинку Віллового сидіння. Він виїхав з гаража і підняв руку в привітанні, коли вони проминали охоронця на воротах.

— Який хріновий день, — поскаржився він, надіваючи сонцезахисні окуляри. — У вас є діти?

— Ні, — відповів Вілл, а сам подумав, що Майкл уже вдруге запитує його про це.

Може, Енджі сказала йому, що Вілл не хотів мати дітей. Перед внутрішнім зором виникла картинка: вона й Ормвуд лежать у ліжку, і блаженство після злягання перетворюється на гру «розкажи секрет». Чи могла Енджі на таке піти? Чи могла вона так зрадити Вілла?

— Не уявляю, як тепер Філу, — сказав Майкл. — Коли б щось сталося з Тімом, я б почувався, наче мені серце з грудей вирвали. Він як частина мене, розумієте?

— Я бачу.

— А як щодо жінки? — не вгавав Майкл. — Одружені?

Вілл повернувся і подивився на нього впритул, намагаючись збагнути, до чого він хилить із цими питаннями.

— Ні, — відповів він.

— А зустрічаєтесь?

Він розізлився, але спробував опанувати себе.

— Ні.

— Джина, — неуважно мовив Майкл. — Вона працює в Підмонті, у відділенні екстреної медичної допомоги. Що там кажуть про копів? Що вони завжди женяться чи на медсестрах, чи на повіях?

Зважаючи, за яких нез’ясованих обставин Майкл перевівся з відділу моралі, Віллу здавалося, що проститутки для нього — доволі небезпечна тема для жартів.

— Ця Поласкі, — почав Вілл. Він намагався придумати, що мерзотник може сказати про жінку. — Вона гарненька. — От і все, що зміг вигадати він.

Майкл здивувався, наче йому досі не спадало на думку, що у Вілла є пеніс.

— Так, — кивнув він. — Слухай… як мужик мужику… я б тримався від неї подалі.

— Чого це?

— У неї вибуховий темперамент. Розумієш, про що я? Зовні вона така наче цяця-ляля, але всередині справжня тобі жінка-вамп.

Вілл сперся ліктем на двері машини й дивився у вікно.

Отже, він таки спав з нею.

Майкл вирішив поміняти тему.

— Вибач, що я вчора не стримався, коли побачив Синтію. Я вже давненько у відділі вбивств, але ніколи не думаєш, що таке може статися з людиною, яку ти знаєш.

Вілл рахував телефонні стовпи, дивився на білборди й дорожні знаки, літери на яких розпливалися і на цій швидкості ніколи б не склалися у слова.

— Ага.

— Скажу тобі, я більше ніколи не зможу працювати так, як досі. Тобто повідомляти людям. Усе якось постає в новому світлі, коли знаєш жертву, її батька, та і взагалі.

— Можу собі уявити.

— Вам часом не вдалося глянути на ту справу Монро?

— Я її погортав, — збрехав Вілл, покладаючись на те, що розповіла йому про повію Енджі. — Ви кілька разів її заарештовували, коли працювали у відділі моралі.

Нарешті Майкл відчув напругу, що витала в повітрі. Він скоса зирнув на Вілла.

— Так, — підтвердив він. — Поласкі мені вчора казала про це. Я вже й забув. Ті облави. А ви коли-небудь працювали в «моралі»? — Вілл спромігся похитати головою. — За тиждень у тебе перед очима їх проходять сотні. Це те саме, що за хвостом ганятися. Ти їх замикаєш, а через годину вони знову на вулиці.

— А з її сутенером ви ніколи справи не мали? З Малим Джі?

Майкл знизав плечима.

— Не пригадую. Ці хлопці так швидко ростуть. Щойно вони були малими дітьми, прогулювали школу, а тут бац, дивишся — а вони вже носять стволи й продають усе: від дівок до мету. — Він знову стенув плечима. — Може, Малий Джі й знав мене раніше, але навіть якщо так, він нічим цього не виказав. Думаєте, він пов’язаний з убивствами? Його алібі на недільну ніч я ще не перевіряв.

— Коли вбили Синтію, він був з нами, — нагадав Вілл.

— Я впевнений, у нього повно шісток, які можуть зробити за нього брудну роботу.

Вілл кивнув.

— Мені треба переглянути мої справи з відділу моралі. Заберу їх сьогодні додому.

Вілл відчув, що треба запропонувати допомогу:

— Можу допомогти, якщо хочете.

— Ні. — Його тон був різким і безапеляційним, але він пом’якшив його, пояснивши: — Ви ж знаєте, як воно. У звіт записуєш лише половину інформації, а решту тримаєш у голові, щоб тебе не підловили, коли даватимеш свідчення у суді, і не сказали, що ти написав одне, а на увазі мав інше.

— Звісно.

Вілл іще раз скоса глянув на Майкла Ормвуда. Той був не такий високий, як Вілл, але він був із тих симпатичних негідників міцної статури, до яких так нестримно вабило Енджі. Він вочевидь не так багато займався спортом, як Вілл, але й не розжирів. Напевно, у старших класах він грав у футбольній команді. Вілл обожнював американський футбол, але йому було соромно брати участь у будь-яких командних іграх, бо для цього слід перевдягатися разом з усіма в роздягальні. А Ормвуд, мабуть, був зіркою, капітаном команди, тим, на кого рівнялися решта гравців.

Вілл знову глибоко вдихнув і повільно видихнув.

Цього ще тільки бракувало. Одна недоречна думка про те, що Енджі спала з Ормвудом, і зненацька з новою силою наринули на Вілла всі несправджені шкільні мрії про спорт. Вілл знав, що Енджі ніколи не розповідала нікому з чоловіків багато, байдуже, про що йшлося. Здобуття нових вершин — ось у яку гру вона грала, у гру, в якій їй доводилося щось про себе вигадувати. Розказувати правду про своє минуле було б неприкольно. Якби вона хотіла бути з кимось серйозним, з кимось, хто знав її вздовж і впоперек, то лишилася би з Віллом.

Майкл постукав пальцями по керму.

— Ґрір сказав, що я можу взяти відгул. Не знаю. Сидіти склавши руки я не вмію. Я ніколи собі не пробачу, якщо проґавлю щось і цей гад іще в когось відбере життя. Може, він уже підшукує собі нову жертву.

— Так, — погодився Вілл, раптом збагнувши, що у своїх спробах вихолостити себе не помітив, як Майкл заговорив з ним як із рівним,