Читати книгу - "Завдання Героїв"

Захисти нашого короля.

“Мій Король, я вимагаю, щоб Ви мене вислухали!” – закричав Тор, розчервонівшись. Він виступив вперед і вдарив кулаком по столу.

Стіл затрусився, через що всі присутні обернулися і подивилися на Тора.

У залі повисла мертва тиша, а обличчя Короля стало сердитим.

“ТИ вимагаєш?” – закричав Король. – “Ти нічого не смієш вимагати від мене, хлопчисько!” – Він кипів від гніву.

За столом стало ще тихіше. Тор відчув, що почервонів від приниження.

“Мій Король, я прошу Вас вибачити мене. Я не хотів проявити неповагу. Але я хвилююся за Вашу безпеку. Будь ласка. Не пийте. Я бачив сон про те, що Вас отруїли! Будь ласка. Я дуже хвилююся про Вас. Це єдина причина, по якій я так сказав”.

Поступово похмурий вираз зник з лиця Маꥳла. Він глибоко подивився в очі Тора і зробив глибокий вдих.

“Так, я бачу, що ти дійсно турбуєшся. Навіть якщо ти всього лише дурний хлопчисько. Я прощаю тобі твою неповагу. А тепер іди. І не показуйся мені на очі до ранку”.

Він жестом подав знак стражникам і вони повели Тора геть – на цей раз схопивши його міцніше. Гості, що сиділи за столом поступово повернулися до веселощів і знову почали пити.

Тор, якого відтягнули на кілька футів від Короля, згорав від обурення. Він боявся того, що наробив тут сьогодні ввечері, передчуваючи, що завтра йому доведеться за це заплатити. Можливо, його навіть попросять залишити це місце. Назавжди.

Коли стражники штовхнули його в останній раз, Тор опинився біля столу з членами Легіону – можливо, в двадцяти футах від Короля. Він відчув на своєму плечі чиюсь руку і, обернувшись, побачив, що позаду нього стояв Ріс.

“Я цілий день тебе шукав. Що з тобою сталося?”– запитав він. – “Ти виглядаєш так, ніби побачив привида!”

Тор був занадто приголомшений, щоб щось відповісти.

“Сядь зі мною, я залишив місце для тебе”, – запропонував Ріс.

Ріс посадив Тора поруч із собою за столом, в стороні від Королівської сім’ї. У Годфрі в кожній руці було по кубку з вином. Поруч з ним сидів Гарет, котрий спостерігав за подіями своїми верткими очима. Тор сподівався побачити серед них і Гвендолін, але його надії не виправдалися.

“Що з тобою, Тор?” – запитав Рис, сівши поруч з ним. – “Ти так дивишся на стіл, наче він збирається вкусити тебе”.

Тор похитав головою.

“Якщо я розповім тобі, ти мені не повіриш. Тому я краще придержу свій язик за зубами”.

“Розкажи мені. Ти можеш розповісти мені все, що завгодно”, – напружено попросив Ріс.

Заглянувши йому в очі, Тор усвідомив, що, нарешті, хтось розмовляє з ним серйозно. Він зробив глибокий вдих і почав. Йому нічого було втрачати.

“Нещодавно в лісі ми з твоєю сестрою бачили білу гадюку. Гвен сказала, що це передвістя смерті, і я повірив у це. Я відправився до Аргона, і він підтвердив, що смерть не за горами. Незабаром після цього я бачив сон про те, що твого батька отруять. Тут. Сьогодні ввечері. У цьому залі. Я відчуваю це. Його отруять. Хтось намагається його вбити”, – сказав Тор.

Він розповів все поспіхом. Скинувши цей вантаж зі своїх грудей, він відчув полегшення. Йому було приємно, що хтось його дійсно слухає.

Ріс зберігав мовчання, довгий час дивлячись в очі Тору. Нарешті, він заговорив.

“Ти здаєшся щирим. Я в цьому не сумніваюся. І я ціную твою турботу про мого батька. Я тобі вірю. Правда. Але сни – складна штука. Вони не завжди означають те, що ми думаємо”.

“Я розповів Королю”, – сказав Тор. – “І вони сміялися з мене. Зрозуміло, він буде пити сьогодні ввечері”.

“Тор, я вірю в те, що ти бачив цей сон. І я вірю, що ти це відчуваєш. Але я теж бачив жахливі сни протягом всього свого життя. Нещодавно мені наснилося, що мене вигнали з замку, і коли я прокинувся, відчуття було таким, наче це трапилося насправді. Але це не так. Ти мене розумієш? Сни – дивна річ. І Аргон говорить загадками. Ти не повинен сприймати все це всерйоз. Мій батько в порядку. Я в порядку. Ми всі в повному порядку. Постарайся просто сісти, випити і розслабитися. І отримуй задоволення”.

Закінчивши, Ріс відкинувся у своєму кріслі, вкритому хутром, і випив. Він зробив жест слузі, який поставив перед Тором величезну порцію оленини і кубок з вином.

Але Тор просто сидів, втупившись у їжу перед собою. Йому здавалося, що все його життя розпадалася на його очах. Він не знав, що робити.

Він все ще не міг думати ні про що, крім свого сну. Йому здавалося, що він знаходиться в кошмарі. Все, що він міг робити – це спостерігати за тим, як всі напої, всі кубки направляються до Короля. Він уважно стежив за кожним слугою, за кожним кубком з вином. Кожен раз, коли Король пив, Тор здригався.

Тор був одержимий. Він не міг відвести погляд. Він спостерігав і спостерігав за подіями.

Нарешті, Тор помітив одного слугу, який підійшов до Короля з кубком, несхожим на всі інші. Це був великий кубок із золота найвищої проби, прикрашений рядами рубінів і сапфірів.

Саме цей кубок Тор бачив у своєму сні.

Серце Тора шалено закалатало. Він з жахом спостерігав за тим, як слуга підійшов ближче до Короля. Коли він підійшов уже на відстань одного кроку, Тор більше не міг чекати. Кожна клітинка його тіла кричала про те, що це кубок з отруєним вином.

Він вистрибнув зі свого столу і почав прориватися через щільний натовп, грубо розштовхуючи ліктями усіх на своєму шляху.

Як тільки Король узяв кубок в руки, Тор застрибнув на його стіл і, простягнувши руку, вибив кубок з його рук.

Страхітливе зітхання пронеслося по залу, коли кубок злетів у повітря і приземлився на камінь з сильним дзвоном.

Стояла мертва тиша. Всі музиканти і блазні притихли. Сотні чоловіків і жінок повернулись і дивились на те, що відбувається.

Король повільно підвівся і сердито подивився на Тора.

“Як ти смієш!” – закричав він. – “Ти, нахабний хлопчисько! Я велю закувати тебе за це в кайдани!”

Тор був в жаху. Йому здавалося, що весь світ звалився на нього. Йому хотілося просто зникнути.

Тим часом, до утвореної на підлозі калюжі з вином підійшов собака і почав сьорбати. Не встиг Тор нічого відповісти, не встигли присутні прийти в себе, як вся увага перейшла до собаки, який почав страшенно скавчати.

За мить собака впав мертвий на бік. Всі присутні подивилися на нього і з жахом зітхнули.

“Ти знав, що напій був отруєний!” – вигукнув хтось.

Обернувшись, Тор побачив принца Гарета, який стояв поруч з Королем і вказував на Тора.

“Як ти міг знати, що він отруєний? Тільки якщо ти – це той, хто зробив це! Тор намагався отруїти Короля!”– вигукнув Гарет.

Весь натовп заревів від гніву.

“Відведіть його в темницю”, – наказав Король.

За мить Тор відчув, як стражники міцно схопили його ззаду і потягли через весь зал. Він викручувався і намагався протестувати.

“Ні!” – вигукнув Тор. – “Ви не розумієте!”

Але ніхто його не слухав. Його швидко тягли крізь натовп. Він бачив, як все його життя йшло шкереберть. Вони перетнули зал і вийшли через бічні двері, які зачинилися за ними.

Тут панувала тиша. За мить Тор відчув, що він спускається. Кілька пар рук вели його вниз по гвинтових сходах. Ставало все темніше і темніше. Незабаром Тор почув крики ув’язнених.

Відкрилися залізні двері камери, після чого він зрозумів, що його привели до темниці.

Він знову викручувався, намагаючись чинити опір і вирватися