Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

Мені не дали договорити. Алекс притягнув мене до себе і змусив замовкнути, ві'пявшись розлюченим поцілунком у мої вуста. На обличчі Ноеля з’явилась усмішка, а Деніел був явно здивований.

— Я думав, ти вмовив Еванс прийти з тобою, щоб батьків подратувати… — трохи розгублено промовив вампір.

— По-третє, ти забуваєш, що в тебе є хлопець, який з розуму сходить від хвилювання. Мені теж важко сидіти вдома, розуміючи, що я не можу нічого вдіяти. Тому або ми розбираємося з цим разом, або ти сидиш вдома зі мною, — промовив Алекс, заправляючи пасмо волосся мені за вухо. Деніала проігнорували.

— Як ми можемо розбиратися з цим разом, якщо ви ховаєте від мене те, що напад був не на тебе? — невдоволено промовила я, глянувши спочатку на Алекса, потім перевела погляд на Нола.

— Я казав, що вона здогадається, — знизав плечима демон. — Так, усе. Йдіть-но додому і там сваріться й миріться, скільки хочете, — промовив він, змірявши нас поглядом. — Рівера, ти теж повертаєшся додому і я за цим прослідкую особисто.

— Не спускай з нього очей, — промовила я, проводжаючи їх поглядом.

Ну все, зараз мені вискажуть усе…

— Ну, і куди ти так поспішала? — невдоволено промовив Алекс.

— Я ж усі ключі забрала…

— Не всі, — гмикнув хлопець, покрутивши на пальці зв’язку. — Софі була дуже рада допомогти.

Треба було подзвонити їй… думаю, вона не відмовила б мені.

— Ти, знаючи, що напад був не на мене, все одно кудись пішла. Ти мене чуєш, Каріссо? Ти завжди була такою безпечною?

— Вбивця думає, що я вже мертва. Після такої то дози… — тихо промовила я.

— Не роби більше так, Іс, — втомлено зітхнув Алекс і обійняв мене. — Я страшенно хвилююся і мене надзвичайно дратує ця ситуація. А ти ще більше випробовуєш мої нерви. Ми зараз же йдемо додому і я прошу Софі зачинити двері й забрати всі ключі. Ти не залишаєш мені іншого вибору.

Я хотіла вже вставити своє слово, та мені не дали.

— Тобі сказали сидіти вдома — ти сидітимеш вдома, — він серйозно глянув на мене.

— Тоді ти поясниш, чому приховав від мене свої роздуми, — не здалася я. — Ти здогадався, хто це може бути, і не хочеш допомогти розкрити справу? Зібрався від мене приховувати її персону?

— Я знав, що ти розумна і здогадлива, вогнику… але сподівався, що тобі знадобиться більше часу… — Алекс обійняв моє обличчя руками й поцілував у чоло. — Давай, повернемося додому й там поговоримо, гаразд?

— Тобто ти не захищаєш її? — я пронизливо глянула на хлопця.

Я ревную? Так, я страшенно ревную!

— Звичайно ні, Іс, — усміхнувся Алекс.

— Тоді гаразд… — пробурмотіла я. — Вдома, то вдома.

***

Ну що, ми повільно наближаємося до розв'язки:) 

Не забувайте радувати свого автора зірочками та відгуками ♥