Читати книгу - "Ідуть роботарі"

Боб замислено щось обмірковував.

Тім мимоволі згадав про Мадлену. Що з нею? Він сподівався знайти її у в’язниці; але виявилось, що серед ув’язнених Мадлени не було. Де ж могла вона бути?..

Раптом Тім почув новий наказ Боба Леслі, який розпоряджався кинути міцні загони до центральної станції керування роботарями. Наближався ранок, треба було виконувати інструкції і, зламавши опір решти фашистів, захопити в свої руки станцію або принаймні ліквідувати фашистів, які засіли в ній.

Це було нелегко. Висока залізобетонна будівля станції підносилася вгору, як справжня фортеця. І навряд чи загонам робітників навіть за допомогою солдатів, які перейшли на їх бік, пощастило б швидко захопити навіть двір станції, коли б не щасливий випадок.

Один з робітників згадав, що ще вчора на станції провадили ремонт тунелів, в яких проходили кабелі електрики.

Ці тунелі з’єднували завод і станцію. Озброєні групи робітників використали цей випадок, і входи до тунелів були розкриті. Один за одним робітники посувалися вздовж тунеля, пам’ятаючи категоричний наказ ревкому — ні в якому разі не псувати кабелів. Тунелі виходили у двір станції, де озброєні робітники і опинилися зовсім несподівано для штурмовиків, які переховувалися на станції.

Після короткої бійки фашисти замкнулися всередині станції, залишивши двір робітникам. Але далі посуватися було дуже важко, бо міцні стіни станції можна було зруйнувати лише артилерійським вогнем. Поки що прямий наступ на станцію керування роботарями не давав нічого.

Починало світати. Ранкова зоря рожевим полум’ям зайнялася на сході. Стрілянина з боку війська зовсім вщухла. Здавалося, військо відступило. Раптом пролунав різкий сигнал мотоциклів. До будинку колишньої поліції, а тепер приміщення ревкому та міліції, під’їхав загін військових мотоциклістів. Солдати поставили мотоцикли і вишикувались біля будинків. Їхній командир через вартового викликав голову революційного комітету:

— Дуже прошу його вийти до нас. Маємо важливі відомості.

Боб Леслі вийшов на вулицю. Його зустріли вигуками вітання.

— Чого ви хочете, товариші? — звернувся він до мотоциклістів.

— Ми команда зв’язку вісімнадцятого полку. Від нашого полку залишився там, за містом, самий штаб, а всі солдати перейшли сюди. От і ми вирішили не відставати від товаришів. Штаб доручив був нам підтримувати зв’язок між рештою полку та ним під час відступу, але ми вважаємо це за зайве…

— Одну хвилинку, — перебив його Боб Леслі, — хіба штаб війська відступив?

— Авжеж, ще до ранку. Ось секретний наказ, який ми не передали на адресу і вирішили привезти вам, як доручив нам Дік Ольс.

Боб Леслі розірвав пакет і вийняв наказ:

«Штабові вісімнадцятого полку. Цілком секретно. Зважаючи на ускладнене становище та відкриту зраду частини солдатів, наказую негайно зібрати всі роти полку і відступити від Нью-Гарріса до Айленда. Ваш полк боронить собою загальний відступ, який має метою перегрупувати та укомплектувати полки». Підписано: «Чарльз Грей, генерал».

Леслі підвів очі на мотоциклістів:

— Вдячний за таку приємну новину. Виходить, війська немає. Вже відступило?..

— Ні, не зовсім так. Відступив сам штаб з невеличкою рештою солдатів та офіцерами. А головні частини війська не відступили, навпаки, вони в місті.

Леслі розсміявся:

— Так, так, розумію. Справді, військо в місті, тільки воно тепер наше. Гаразд. Усе?

Командир мотоциклістів трохи завагався:

— Бачите, товаришу, нам хотілось попрохати дати нам серйозну справу. Нам хотілося б побачити тих самих роботарів, що про них стільки писали в газетах.

Леслі урочисто підвів руку:

— Сьогодні побачите. Але воювати з роботарями не доведеться, майте це на увазі. З сьогоднішнього ранку роботарі — наші друзі. Ідіть товариші, відпочивайте. А об дванадцятій приїздіть до заводу. Там побачите і роботарів. На все добре!

Він уже повернувся, щоб іти, коли почув знов гуркіт мотоцикла. З коляски вистрибнув чоловік у військовому одязі і схопив його за руку.

— Почекай, Боб! Адже мені треба тобі дещо сказати. Здоров!

— Дік? От молодець! Ну як?

— Все гаразд. Сьомий полк ліквідовано. Бач, наші плани не зовсім виправдались. Ми вважали, що враз обеззброїмо його, а вийшло не так. Чортові фашисти почали було серйозну бійку. Я підозріваю, що вони звідкись пронюхали про наші наміри. Вони навіть зустріли наш загін вогнем.

— Ну?

— Отже, довелося показати їм, що наші наміри серйозніші від їхніх. Правда, це трохи затримало нас, бо довелося надсилати на допомогу Зауерові ще панцерники, але тепер справа вже закінчена. Командування ліквідовано… А разом з ним добру частину фашистів.

— Наших багато вбито? — тихо спитав Боб.

— Не більш як чоловік з вісімдесят. Нічого не поробиш, Боб, в мене був єдиний вихід, — наче виправдувався Дік.

Але Боб спинив його.

— Гаразд. Ходім нагору.

І, повернувшись до штабу, Боб Леслі наказав:

— О дванадцятій улаштуємо велику демонстрацію коло заводу з приводу першої перемоги. Військо відступило. Це не кінець ще, це тільки перша перемога. Відзначимо таку подію доброю демонстрацією. Збиратися коло заводських воріт о пів дванадцятої. Так?

Він усміхнувся і звернувся до Тіма:

— А зараз ти побачиш, що я був правий, коли відпускав Джонатана Говерса та доручав тобі охороняти його… Але що з тобою, Тім? Чому ти такий знервований? Що трапилося?

Тім підійшов ближче до Боба Леслі і тихо сказав йому:

— Мадлена Стренд в руках Бірза на заводі.

Боб Леслі нахмурив брови:

— Звідки ти знаєш це?

— Під час допиту захоплених штурмовиків, які несли службу у таємній поліції, виявилося, що Томас Бірз особисто приїздив до полковника Блека і взяв звідси Мадлену й перевіз її на завод.

Боб Леслі задумливо дивився на Тіма, мов не помічаючи його. Нарешті він сказав:

— Гаразд. Тоді роботарі самі