Читати книгу - "Після падіння, Денніс Ліхейн"

Повернувшись до квартири, Рейчел відкрила конверт і витягнула касету. Її коробка була побита, на кутках не вистачало картону. На неї з радісними усмішками глипали Роберт Гейс і Вівіка А. Фокс, схиливши голови вліво. Уже відкорковуючи пляшку піно нуар, щоб було веселіше, Рейчел усвідомила, що не має відеомагнітофона. Та й у кого вони тепер є? Вона вже зібралася вийти в мережу й поглянути, чи не можна його купити, та тут згадала, що такий зберігається у них у Бруклайні. Доведеться знов орендувати в Zipcar автівку та проїхати кілька миль у годину пік. А, власне, заради чого? Заради фільму, який їй сказав переглянути п’яниця. Тепер вона знає, що її чоловік має іншу дружину в іншому штаті. Що ще вона може дізнатися з маловідомого фільму 2002 року?

Вона випила трохи піно, перевернула касету й пересвідчилась у тому, що опис фільму на звороті відповідає тому, який вона читала на eBay. Над описом були дві маленькі фотографії. На одній Роберт і Вівіка розмовляли на тротуарі, широко, від вуха до вуха, всміхаючись одне одному. На другій якийсь юнак схилився над молодою жінкою в інвалідному візку. Він припав губами до її шиї, а вона від насолоди закинула голову назад. То, напевно, двоє акторів другого плану, подумала вона, бідолашна Крісті Ґейл і той хлопець — як там його звали? Вона поглянула у список акторів — так, Бретт Алден.

Рейчел на мить поставила келих із вином на стільницю і заплющила очі.

«Алден Мінералс Лтд.».

Ось чому назва видалась їй знайомою.

Рейчел придивилася до маленької фотографії у верхньому правому куті. Половину обличчя Бретта Алдена було не видно, бо він нахилився до шиї Крісті Ґейл для поцілунку. Видно було лише його волосся (темне, пишне й неслухняне), чоло та лівий бік обличчя: одне око, одну вилицю, пів носа й половину губ.

Але вона знала ці губи, цей ніс, цю вилицю і це блакитне око. Волосся стало трохи менше, а на шкірі біля скроні з’явилися зморшки.

Та це був Браян. Однозначно.

21

P380

Що, як він повернеться?

Вона лежала на дивані з заплющеними очима, та від цієї думки сіла.

Що, як він увійде в парадні двері й зрозуміє, що вона зрозуміла? Багатоженство протизаконне. Так само, як і прикидання іншою людиною заради фінансової вигоди. Рейчел стала свідком низки злочинів, хай яких незрозумілих для неї. Вона підозрювала, що чоловіки, які ведуть подвійне життя, реагують на викриття не надто добре.

Вона пішла до їхнього гардероба й потягнулася до високої полиці, на якій Браян зберігав частину свого взуття. А за взуттям — пістолет. Мініпістолет P380, трішки більший за мобільний телефон, але, як запевнив її Браян, здатний уколошкати будь-кого, хто вторгнеться до їхньої домівки не в кевларі.

Його на місці не було. Рейчел стала навшпиньки й потягнулася до лівого боку полиці, доки її пальці не торкнулися стіни.

Почула, як біля дверей квартири щось клацнуло. А може, їй здалося? То могли відчинятися парадні двері, а може, то ввімкнувся кондиціонер. А може, взагалі нічого не сталося.

Отже, пістолет зник. А значить…

Та ні. Он він. Її пальці зімкнулися на чорній гумовій рукоятці, і вона витягнула зброю, скинувши з полиці один із Браянових лоферів. Пістолет був на запобіжнику. Вона витрусила з пістолета в руку обойму, щоб пересвідчитися, що його заряджено, а тоді повернула її назад до клацання. Колись вони тренувалися в тирі на Фріпорт-стрит у Дорчестері, і Браян жартував: якщо в місті є якесь місце, де тутешніх мешканців не потрібно навчати стрільби — чи ухилятися від неї, — то це Дорчестер. Їй подобався тир, тріскотіння вогнепальної зброї в сусідніх секціях, ляскання пістолетів. Бахкання штурмової зброї їй подобалося менше, бо навівало думки про мертвих школярів і відвідувачів кінотеатрів. Той заклад міг здаватися схожим на казковий табір для надміру агресивних дітей, але більшості стрільців уже давно не потрібно було тренуватись у стрільбі, а декому просто хотілось уявити, як воно — справді вбити того хатнього злодія, того хлопця-тирана, викосити ту темну орду бандитів. Їй дозволили спробувати іншу зброю, крім P380, і виявилося, що вона добре стріляє з пістолета, а з рушниці — гірше, проте P380 підходить їй ідеально. Невдовзі вона навчилася влучати в яблучко всіма сімома кулями (шість у магазині, одна в каморі). Після того вона перестала їздити до тиру.

Рейчел швидко пересвідчилася, що зачинила парадні двері на ланцюжок, тож звук, який вона почула з гардероба, не свідчив про повернення Браяна. На кухні вона відкрила свій ноутбук і забила в пошук «Алден Мінералс Лтд.». Це була гірничодобувна компанія зі штаб-квартирою в Провіденсі, Род-Айленд, яка володіла однією копальнею в Папуа — Новій Гвінеї. Згідно з недавньою оцінкою цієї шахти від консалтингової фірми «Борґо Енджиніринґ», поклади корисних копалин у ній перевищували 400 000 000 тройських унцій. В одній недавній статті у «Волл-стріт джорнал» згадувалася чутка про те, що основний гірничий концерн Папуа — Нової Гвінеї, г’юстонська компанія «Віттерман Коппер енд Ґолд», подумує про дружнє поглинання «Алден Мінералс».

«Алден Мінералс» була родинним бізнесом, яким управляли Браян і Ніколь Алден. Їхніх фотографій Рейчел не знайшла. Та й не потрібні їй були фотографії. Вона знала, які вони із себе.

Вона зателефонувала Ґленові О’Доннеллу з «Ґлоба». Вони з Ґленом колись працювали разом, спершу в «Петріот леджер», потім у «Ґлобі». Вона працювала над журналістськими розслідуваннями, а він писав про бізнес. За п’ять хвилин обміну люб’язностями, під час якого Рейчел дізналася, що Ґлен і його партнер Рой удочерили дівчинку з Гватемали й купили будинок у Дракеті, вона спитала Ґлена, чи не пошукає він для неї відомостей про «Алден Мінералс».

— Звісно, звісно, — озвався він. — І швидко тобі маякну.

— Ой, та не треба…

— Я сам радий допомогти. Все одно зараз ні хріна не роблю. Скоро тобі зателефоную.

Ще один келих піно, потому Рейчел сиділа у вітальні під панорамним вікном і дивилась, як на Арлінґтон, Кембридж і річку опускалася ніч. Поки світ набував латунного кольору, а тоді — синього, вона замислилася про те, яким буде її життя без Браяна. Панічні атаки, як вона підозрювала, повернуться, щойно зникне заціпеніння. Все, чого вона досягла за останні шість місяців, кане в небуття. Вона боялася, що через цю низку потрясінь (ой, у вашого чоловіка