Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

У Грети був вираз обличчя, який був потворнішим за плач. Пані моя, хоча я розумію, що ви дуже кваліфіковані, щоб сказати це, ви не завжди можете говорити про це? Це шкодить моїй впевненості в собі. Досвід і переживання здатні зробити людину незрівнянно мудрим, а час не залишив на вас ні найменшого сліду. Навпаки, це збільшило вашу славу і чарівність. Я знаю, що це дуже завидно, але якщо ти будеш продовжувати так красуватися, я не витримаю.

.

Ялвете не сказала ні слова у відповідь на слова Грети. Мабуть, вона вже звикла до того, як говорить ця молода людина.

?

Останній не отримав від неї відповіді, але зовсім не занепав духом. Він продовжив: Але я згоден з вами. Можливо, вони теж дуже розгублені, але якщо Її Величність є героєм, то в чому їм плутатися?

, —

Деякі речі ще не відбулися, і ніхто не може сказати, правильно це чи неправильно —

Іншими словами, є ще одна можливість?

Королева Банші раптом повернула голову і холодно запитала: Що ти хочеш сказати?

Ніщо. Грета посміхнулася. Це лише теорія. До речі, ви повинні були побачити справжніх героїв, чи не так? Наприклад, Чотири мудреці, пані Ялвете?

.

Більш-менш. У ту епоху я чув деякі з їхніх легенд, але ніколи не бачив їх особисто.

?

А як щодо Короля Полум’я?

Він трохи особливий. Цей юнак сповнений безмежних можливостей. Ці барди використовували чудеса, щоб описати його життя. Це цілком доречно.

?

У цьому випадку Король Полум’я дійсно є легендою. — перепитала Грета. Пані Ялвете, як ви думаєте, чи є в цьому світі хтось, хто може по-справжньому передбачити майбутнє?

.

Є такий, де ви знаходитесь.

, —

Ні. Грета похитала головою і сказала: Передбачення майбутнього цієї людини є щонайбільше свого роду одкровенням. Пророки можуть бачити дивні сцени з цього одкровення. Ці сцени хаотичні, але це лише куточок майбутнього. Вони бачать ці фрагменти, але безсилі їх змінити. Я маю на увазі, що якщо хтось може побачити майбутнє і змінити його,

Якщо тільки людина, про яку ви говорите, не є Богом. Кажуть, що в античну епоху такою здатністю володіли тільки Боги. — холодно відповів Ялвете.

.

Почувши це, Грета більше нічого не сказала і опустила голову, щоб задуматися. Через деякий час величезні запорошені двері перед ними раптом видали скрипучий звук, а потім повільно відчинилися в обидві сторони. За величезними дверима нікого не було, начебто вона мала власну свідомість і автоматично зустрічала гостей здалеку.

Ялвете і Грета одночасно підняли голови і побачили горбатого старого, який повільно виходив з темряви за дверима. Цей старий був одягнений у довгу мантію і тримав у руках звичайний дерев’яний посох. Він тремтів, коли йшов, як свічка на вітрі. У будь-який момент у нього закінчувалася нафта. Але коли Тарік побачив його, то не міг не застрахуватися. Деякі люди були оспівані в легендах, але деякі люди самі були легендами. Так само, як цей старий перед ним. Ще цілу епоху тому його оповідань було так само багато, як і зірок у Вонде. Його імені, чи то тисячу років тому, чи то тисячу років потому, було достатньо, щоб шокувати будь-кого.

,

Хоча це було просто ім’я звичайної М’їрної, його навіть не потрібно було описувати словами. Він уже відлунював у темряві.

.

Навіть Грета не могла втриматися, щоб не схилити голову під поглядом тієї пари очей з оніксу.

Однак тільки Яветта все ще стояла високо і гордо.

.

Світло сонця промайнуло по небу на захід від Меца. Він не зупинявся ні на мить через чиюсь увагу. Він був схожий на палаючий метеор, що падає з нестримною швидкістю на край західного моря і неба континенту. Коли минув певний проміжок часу, сріблястий ліс перестав бути сонячним. Замість цього його пофарбували шаром світло-червоного світіння. На західному обрії ледь помітні сутінки, а зірки були схожі на діамантовий порошок, прикрашений на світло-фіолетовому тлі заходу сонця.

.

Лицарі Білого Легіону супроводжували армію нежиті через останню частину долини Золотих Голок. Лицар-капітан Руолі подивився на небо. Час був якраз слушний. Хоча долина довгий час була порожньою, гірський народ продовжував мігрувати на північ. Південь від Лаче Ва привернув увагу некомпетентних вельмож Порту Фатхом, але ніхто не бажав ночувати в цьому лісі, повному дивних легенд, особливо з такою великою кількістю скелетів.

Незважаючи на те, що вони були найхоробрішими лицарями, більшість легенд у цьому лісі походять від моторошних історій гірських людей. Ці легенди попередньої епохи були сповнені вражаючих таємниць.

.

Він підняв руку і жестом звернувся до Лицаря, що стояв поруч. Перед ними була остання частина долини. Хребет, що повільно піднімався і опускався, утворював вузький прохід. Це була найскладніша ділянка в цьому районі, і вона також дуже підходила для засідки. Хоча це місце вже давно було безлюдним, з обережності він вважав, що безпечніше було б відправити розвідників для розслідування відповідно до військових інструкцій Круза.

,

Ма Руолі глибоко розумів цей момент. Причина, по якій герцог вибрав його для виконання цієї важливої місії, полягала в його обережному характері. Такий характер був трохи занадто нерішучим для командира, але він підходив для ситуації, що склалася. Адже він ніколи не думав, що його підвищать до вищого звання. Лицар-капітан вже був посадою, яку він влаштовував в Імперії.

Лицар-капітан був його особистою охороною. Він швидко зрозумів, що мав на увазі, і вирушив на коні. Ма Руолі помітив, що коли дракон проходив через ліс, він не лякав жодного птаха. Це був поганий знак, і це змусило його глибоко насупитися.

Звичайно, через деякий час він почув рев своєї особистої охорони, а потім стукіт людей і коней. Маючи багаторічний досвід, він міг розрізняти навіть звук стріл, що пронизують повітря.

!

Засада!

.

Голос Лицаря і голос у його свідомості звучали одночасно.

1030

Розділ 1030

,

З настанням сутінків ліс наповнювався криками людей і іржанням коней. Рев сухопутних драконів лунав у лісі, наче в лісі б’ється величезне чудовисько. Це було тривожно. Сухопутний дракон Лицар Білого Легіону відчував, ніби на нього з усіх боків летять стріли. Вони не знали, скільки людей ховається в темряві, тому їм нічого не залишалося, як відступити.

. -

Призахідне сонце світило над довгим хребтом у долину. Небо і земля були оранжево-червоними. Волосся Ютти, схоже на полум’я, сліпуче виблискувало під призахідним сонцем. Випустивши