Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

відношення. Людина є злою, але й розумною, вона шукає у своїй голові якогось шахрайства, ілюзії, яка

дозволить їй звинуватити когось іншого, тому що вона сама не в змозі змиритися з думкою, що від

народжена схильна до найбільших злочинів. Просто дайте їй привід і можливість.

– Тут сам Бог виправляє кривди. Однак, він не дозволяє відбути покаяння, Ясько покаяння не відбув.

Ось чому я тут. Відбуваю покаяння

– Двадцять п’ять років, — повільно додав Косма, цідячи слова.

Рубенс не відповів, лише похитав головою. Може, він не усвідомлював, що це так довго триває?

– За що він мав спокутувати? – намагаючись зберігати спокій, запитав поліцейський.

Чоловік повільно повернув до нього голову, наче здивований запитанням. Він недовірливо похитав

головою, потім підвівся й пішов до свого дому, дорогою схопивши сумку з обідом від Валясякової. Він

зайшов усередину й вийшов через мить, несучи ще один тетрапак пива "зубр" в зеленій плівці з малюнком

гордої тварини. Гостю знову дали банку, і господар із тихим стогоном полегшення впав у шезлонг.

65

– Що зробив ваш син? – знову запитав Косма.

– Багато поганого. Завжди він був лагідним, ніколи навіть ні на кого не кричав, завжди тікав. На

дворі останній, найменший, невидимий. Як таке зло може вміститися в такому маленькому тілі, в цій Богом

даній душі? – Він повернув голову в бік Косми, ніби хотів чітко показати, що питання адресоване йому.

– Я поліцейський і бачив зло в багатьох формах. На жаль, найчастіше воно дуже добре приховано

під маскою доброти чи просто буденності, посередності. Зло дивує всіх навколо, сусідів, друзів, а особливо

рідних.

– І більше всього це впливає на сім’ю.

– Це правда.

Косма заспокоївся і не знав, чи це від уповільнення розмови, чи від чергового пива, яке він випив на

гірській поляні.

– Тобі подобається те зло? – запитав Рубенс.

– Що? – здивувався Косма.

– Тобі подобається зло? Той, хто стає поліцейським, повинен або любити зло, або ненавидіти його.

– Я ненавиджу, — відповів той через мить. – Стати поліцейським було примхою. Я кинув семінарію

перед самим висвяченням і пішов у поліцію. Я опинився майже в такому самому оточенні, де вимагали

послуху й цілковитої відданості. Ти з нами чи проти нас. Проте поліцейську школу я витримав до кінця, вона

була набагато цікавіша, ніж семінарія. І там були дівчата, не тільки позбавлені чоловічості, непристойно

ввічливі, принизливо-слухняні та охайно підстрижені священнослужителі. А потім служба, бруд людей, спотворені уми, запрограмовані на задоволення найпростіших потреб, схильні і схильні до насильства, вважаючи життя інших плювком. Вбивці, самогубці. І я вам скажу, що перші трупи мене не зворушили, мене

не тягнуло блювати біля них, як у деяких людей.

Рубенс не відповів. Косма на мить замислився, чи правильно він чинить, говорячи все це, адже він

прийшов сюди слухати, а не висловлюватись. Однак вирішив продовжити, йому потрібна була така чистка.

– Найгіршими були живі, які приходили після мертвих. Першими були батьки сімнадцятирічної

дівчини, яка повісилася на ручці дверей своєї кімнати. Те, що відбувається, коли живі стикаються зі смертю, вивільняє енергію, більшу, ніж будь-яка бомба у світі. Цей вибух є тихим, але він триває роками, і наслідки

видно, як і після скидання атомної бомби, часто лише в наступних поколіннях. Це зло, і я не думаю, що коли-небудь зможу з цим впоратися. Що можна побачити в їхніх очах. Це те, що я теж бачу в твоїх.

– Ти бачиш стару людину, що втомилася від покаяння, — сказав Рубенс, трохи помовчавши.

– Ти колись прийшов сюди і перевернув небо й землю, щоб знайти Янека.

– Вже навіть не пам’ятаю.

– Ти знайшов його?

Рубенс похитав головою.

– Знаєш, що з ним сталося?

Знову відмова.

– Ти ж щойно сказав мені, що дізнався.

Цього разу старий кивнув повільно, наче задумливо.

– Я вірю, – сказав через деякий час Рубенс, – що коли я дізнаюся правду, то зможу відпочити. Моя

покута скінчиться. Але ніхто ніколи не дозволяв мені дізнатися правду. Бог не дав мені цього зробити. Мені

показали, що з ним могло статися, що міг з ним зробити Бог.

– Я збожеволію! – роздратовано кинув Косма, схоплюючись із шезлонга, але господар швидко

поклав йому руку на плече і знову посадив.

– Тут, у Вниках, діються хороші речі, — спокійно сказав Рубенс своїм хриплим голосом. – Не шукай

нічого поганого, бо не знайдеш. Я не знайшов. Проте добро не пнеться на п’єдестали, не шукає оплесків, воно просто трапляється.

– Я можу допомогти тобі знайти правду, якщо ти не дізнався про долю Янека.

– Правда нічого не змінить. Якщо хтось робить добро, треба йому допомагати, а не шукати

перешкод, навіть якщо ми їх називаємо правдою.

Косма сховав обличчя в долонях.

– Ти грішник? – запитав старий, дивлячись йому в очі.

– Я не вірю в Бога, тому не вірю і в гріх, – відповів поліцейський трохи різко, може, занадто.

– Коли Ісус сходить з хреста, краще нічого не мати на совісті, – сказав Рубенс і підвівся з шезлонга.

Він підійшов до фургону, зайшов усередину і зачинив двері.

Косма проклинав його запальний