Читати книгу - "Цифровий, або Brevis est"

Дівча заверещало, нахилилося, вихопило зайця й пригорнуло до грудей. Навіщо їй цей заєць, подумав Арсен, він же страшний, як смертний гріх. Прагнучи результату, слід одімкнути замок на боці автомата, підняти прозору стінку й запустити в іграшки обидві руки.

Усе місто — купа яскравих іграшок, подумав Арсен. Та що там — цілий світ. І я ще тільки збираюся запустити туди руки. Тільки приміряюся.

Він потягся до своєї миші, — та тут у внутрішній кишені вітровки затремтів телефон, наче забилося з жаху друге серце.

— Привіт, — сказав Максим. — Як?

— Можна очманіти, — щиро зізнався Арсен.

— Завтра машина приїде по тебе о дев’ятій. Будь напоготові.

— Отже, підведімо проміжні підсумки. Ти вийшов на новий рівень, Арсене! Ти вмієш маніпулювати цифровими копіями людей на екрані й знаєш, що така маніпуляція здатна змінювати поведінку оригінальних, гм, екземплярів. Поздоровляю. Але ж ти не можеш ганятися з камерами за всіма на світі, не можеш керувати одночасно не те що десятком — навіть парою людей. Індивідуальна маніпуляція — дуже корисно й ефективно, ми бачили це на прикладі твого батька… Як він?

— Наче шовковий, — зізнався Арсен. — З руки їсть.

— Чудово, — Максим кивнув. — Але нас цікавить, насамперед, маніпуляція масами народу, масами, розумієш?

— А навіщо?

— Бо якщо ми хочемо перетворити величезне поле, то нам ніколи возитися з кожною стеблинкою. Ми повинні полити все це з літака добривами, і шкідники здохнуть, а рослини, навпаки, зміцніють і зацвітуть. Якщо вже компанія «Нові іграшки» запросила тебе на посаду тестера-оператора — будь ласкав, опановуй нові вміння, опануй усю суму знань, які… Ох, ні, це з іншої опери.

Максим одсунув ноутбук.

Арсен давно перестав навіть намагатися зрозуміти, коли він говорить серйозно, коли м’яко жартує й коли злісно знущається. Максим, як видно, насміхався завжди — однак об’єкт глузування змінювався в нього непомітно й зненацька. Здається, він часто глузував з себе, проте більшої частини жартів Арсен не розумів.

— Ти вже маніпулював людьми на екранах. Тепер трохи ускладнимо і водночас спростимо тобі завдання. Як я вже казав, мережеву гру ми використаємо, як трамплін або полігон. На щастя, тобі не треба пояснювати, що таке мережеві ігри…

У Арсена закалатало серце.

— Дай руку, — Максим підібрав зі стола маркер. — Прописуємо тобі нову програму. Вона називається — «Причепа». За дією схожа на «Блоху», однак простіша для першого досвіду. Найпростіша з аналогічних програм. Дозволяє захоплювати чужих персонажів у грі: чіплятися, перекидатися. Через секунду ініціюється екстрений розрив зв’язку в рецептора. Найскладніший момент — перехід з персонажа на ґеймера, з цифри на м’ясо. Увага, Арсене! Якщо твій ґеймер під час гри робить щось інше, якщо його лає шеф чи мама кличе обідати, якщо він не зосереджений — на цьому етапі причепа відпаде, й ти здобудеш негативний досвід. Тому: для моменту переходу обирай ігрові ситуації, які вимагають від ґеймера уваги. Коли він уважно дивиться на екран, а не колупається в носі.

Здебільшого, це бойові сутички: битви. Чи масові видовища, такі, як жертвопринесення Чорній Богині.

Маркер лоскотно ковзав по шкірі. Арсен нервово засміявся.

— Уяви собі іконку на робочому столі, — велів Максим. — Уявив?

— Яку?

— Яку хочеш.

Арсен спробував згадати, яка на вигляд риба-причепа, але потім просто уявив дві умовні людські фігури, як на вивісках у туалеті, і стрілку між ними.

— Ти маєш тиждень, щоб навчитися працювати з «Причепою» досконало. Обери собі мережеву гру, щоб практикуватися. Яку хочеш?

— «Королівський бал», — Арсен не повірив своєму щастю. — Можна?

— Добре, — Максим вимкнув кондиціонер, відчинив кватирку, впускаючи в кімнату горобиний гамір за вікном. — Тільки спершу уважно прочитай інструкцію, — і виклав на стіл перед Арсеном швидкозшивач з товстою паперовою підшивкою.

Це був найважчий і найщасливіший тиждень. Можливо, найщасливіший у його житті.

Він так і не реанімував Міністра. Не зважився тривожити мерця. Жив у славі, умер важко й ганебно, проте піднімати труп… це зайве. Арсен обмежився тим, що побудував у передмісті пам’ятник — бронзову статую, височенну, на мармуровому постаменті. На це пішли майже всі віртуальні гроші, що ще збереглися в Арсенових гаманцях, ще й довелося трохи позичити в Максима. Адміністрація ігрового сервера не здивувалася з бажання анонімного користувача поставити пам’ятник страченому чиновникові, однак загилила астрономічну суму, і Арсен заплатив.

Крім нього, в Міністра знайшлися ще шанувальники: щойно з’явився пам’ятник, щойно поширилась про нього звістка, як у передмістя потік ланцюжок цікавих. Багато хто приносив квіти, а один підприємливий співак взявся співати коло постаменту баладу про життя й загибель Міністра. Вийшло несподівано зворушливо. За три дні, проведені в грі, Арсен прослухав баладу разів десять.

Увійшовши в гру, він щоразу створював нового персонажа. Тепер створив собі ремісника, худого хлопчика в простій полотняній одежинці. Таких повно на базарному майдані: вчорашні підмайстри, вони шукають роботи у великих цехах або відкривають, на свій ризик, власні майстерні. Ім’я персонажа — Лопушок; він нічого не вміє, не володіє жодним ремеслом, він бідний, як церковна миша, і єдина його чеснота — непомітність.

Вхід; Лопушок смішно закліпав віями, опинившись на галявині перед храмом Матері Всього Сущого — в місці, де завжди «просинаються» новачки. «Ласкаво просимо, Лопушок, у світ Королівського балу! Перед тобою відкрито блискучі можливості, і тільки від тебе залежить, яких вершин ти сягнеш! Щоб побачити своє майно, клацни по іконці «Сумка» у правому кутку екрана…»

Арсен вимкнув підказки. Лопушок вибрів на стежку й бігцем подався в напрямку міста. На бігу він рухав зігнутими в ліктях руками, смішно підстрибував і здавався зворушливо-незграбним. На шлях од «родильного» храму до міста ішло всього хвилин п’ять, проте Лопушкові треба було зробити гак до пам’ятника Міністрові.