Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Що правда, то правда, - погодився Анрі.

Він відійшов від каміна і став навпроти нас, уперши руки в могутні боки.

- Зараз я вас напуватиму чаєм, - сказав він, і зник за дверима з кімнати.

- Він завжди такий? - пошепки запитала я.

- Анрі, дуже класний, але дуже специфічний. До нього просто потрібно звикнути. Це в нього гумор такий, але на нього не варто ображатись, – також пошепки відповів Алекс.

Я кивнула і подивилася на Анрі з підносом у руках. На підносі був порцеляновий чайник і такі ж три філіжанки, і велика кришталева ваза з малиною. Вміст таці Анрі гарно розставив на столику. А сам сів у крісло.

- Малина? - запитала я, розглядаючи великі рожеві ягоди.

- Вона сама, - сказав Анрі.

- А де ви її взяли?

- Як де? У мене за будинком росте.

- Але тут же темрява, яким чином дозрівають ягоди? Я думала, малині потрібне світло.

- Ця малина чудово почувається у темряві, - вишкірився в усмішці він. – Спробуй. Дуже смачно.

Я взяла одну ягоду і поклала собі до рота. Медова насолода просто танула на язиці.

- Як смачно! Алексе спробуй, – звернулася я до нього.

– Ні. Я, мабуть, об'ївся цих ягід, - скривив він губи в посмішці.

- Моєї малини не можна наїстися. Скільки б не з'їв, хочеться ще більше. Ніколи не набридне, - реготнув Анрі.

- А от і ні! - запротестував Алекс, заходячись від сміху.

- А ось і так! Ти помиляєшся маленький Стоун, - весело примружився перевертень. - Я пам'ятаю тебе ще маленьким хлопчиськом, коли ти повністю голяка носився у себе по подвір'ю.

- Чорт, Анрі, не при дамі! – почав сміятися Алекс. - Ти мене ганьбиш!

- А що такого? Ви все одно не зустрічаєтеся.

- Та після такого вона й не захоче! – Алексу було соромно.

- Навпаки, це тільки підігріє її інтерес до тебе, - промовив він. - Тоді ти із задоволенням уплітав ягоди. А тепер великий став, дорослий і малина моя йому не подобається, - весело прощебетав він.

Алекс витер сльози, що підступали від сміху.

- У нього скрізь малина. Просто якийсь малиновий рай, - обернувся до мене Алекс. - Ці ягоди в нього на сніданок, обід і вечерю, - жартома сказав він.

- Звичайно. У мене повно малинового джему. Та й чай ви, до речі, теж малиновий п'єте, - він лукаво вказав на чашки.

З Анрі було весело. Алекс правий – він і справді прикольний. Навіть йти нікуди не хотілося. Я з цікавістю спостерігала за цими двома, і посміхалася, час від часу заходячись гучним сміхом. Посмішка не сходила з обличчя Алекса, і мені було приємно за ним спостерігати.

- Ти дивися, маленький Стоуне, коли нагрянеш до мене наступного разу, років так скажемо через сто, у мене все буде засаджено полуницею.

- Тоді я триндітиму, що потрапив у полуничний рай, - Алекс прикрив долонею очі.

- То ти у справі до мене зазирнув чи так просто? - перевертень поставив лікті на свої коліна.

- Я хотів показати Ханні ваш світ, а заразом і вас познайомити. Ну а так, взагалі, дійсно у справі. У Рівервуді зараз один із ваших. Він хотів напасти на Ханну.

- Сет, попередив, що виходить у ваш світ. Полювання там не заборонено, наскільки я пам'ятаю, - відповів Анрі.

- Я знаю. Просто вирішив дізнатися чи ти знаєш, що він вийшов на прогулянку.

- Звісно, ​​я в курсі. Але відчуваю загибель його близька. Поки що він ще живий, але це не на довго. Я бачив його смерть, - посерйознів Анрі.

- Загибель? - перепитав Алекс, потім повернувся до мене і сказав: - Сни Анрі дуже незвичайні. У них він бачить майбутнє, - пояснив він усе мені, яка нічого не розуміла. Я кивнула.

- Вбивцею стане один із ваших. Під вашими, я маю на увазі тебе і твоїх братів.

- Що? Анрі ти чого? Бути такого не може! - замотав головою Алекс. – І кого ти бачив?

- Хлопця брюнета.

- А можна конкретніше? – підняв брови Алекс.

- Та звідки ж я знаю. Ви там усі брюнети, хрін вас розбереш! – махнув великою долонею Анрі. Алекс не стримав посмішки.

- Ну, я в цьому не винний.

- Я лише бачив брюнета та й то зі спини. Сон був не точним, зовсім розмитим. Але я чудово пам'ятаю вогняний спис. Ось його я якраз чітко побачив, - Анрі подивився на Алекса проникливим поглядом.

- Нейтон, - ледь чутно шепнув свою здогад Алекс, так щоб його не могла розчути я, але зате його почув Анрі, своїм вовчим суперслухом.

- Може і Нейтон, хто його знає. Цей хлопчина здатний на будь-що. Він навіть здатний на те, на що жоден із нас ніколи не піде. Я завжди знав, що він виросте лиходієм і завжди нагадував про це твоєму батькові. Але той лише відмахувався, кажучи, що всі його сини доброї душі створіння. Але знаєш Алексе, Нейтону можна буде простити подібний вчинок. Він за вдачею зло. Я навіть сердитися на нього не буду. Але подібний вчинок, я нізащо не пробачу тобі, мій любий друже.