Читати книгу - "Червоний Дракон"

Схоже на опис шпигунського обладнання.

– У зоопарку, – додав Доларгайд. – У «Світі темряви». Там хочуть познімати нічних тварин.

– Мабуть, дуже страшні ті тварини, якщо вам не до ладу звичайне ІЧ для рекламних роликів.

– У-гу-у-у.

– Я певна, що зможу вам допомогти. Проте маю вас попередити. Як ви знаєте, більшість персоналу тут працює за контрактом з оборонкою. За все, що звідси виноситься, треба розписуватись.

– Так.

– На коли вам треба?

– Десь на двадцяте. Не пізніше.

– Ясна річ, нема потреби вам нагадувати: що чутливіша плівка, то складніше з нею обходитись. Наготуйте холодильники, сухий лід тощо. Десь о четвертій тестуватимуть зразки, якщо хочете поглянути. Оберете найщаднішу емульсію, що відповідатиме вашим потребам.

– Я прийду.

Коли Доларгайд пішов, Реба Макклейн перерахувала сливи. Він узяв одну.

Дивний чоловік цей містер Доларгайд. Жодної незручної співчутливої паузи, жодного занепокоєння в голосі, коли вона ввімкнула світло. Може, він уже знав, що вона сліпа. А може, і навіть краще, що йому було байдуже.

Це було б щось новеньке.

30

У Чикаго саме тривав похорон Фредді Лаундза. «Народне базікало» оплатило вигадливу церемонію, приспішуючи всі приготування, аби провести її в четвер, за день після смерті. Тоді фотографії можна буде вставити в наступний випуск «Базікала», що вийде в ніч на четвер.

Довга церемонія в каплиці, довга церемонія на цвинтарі.

Радіоєвангеліст ніяк не вгавав зі своєю улесливою надгробною промовою. Ґрем долав масивний пухир похмілля й намагався пильнувати натовп.

Найманий хор при могилі від душі виспівував заплачені гроші, поки фотокори «Базікала» дзижчали своїми камерами на моторному приводі. Також були присутні дві телевізійні команди з фіксованими телекамерами й маленькими фотоапаратами для зйомки крупним планом. З натовпу знімали поліцейські фотографи з посвідченнями журналістів.

Ґрем пізнав кілька офіцерів у штатському з чиказького відділу вбивств. Єдині обличчя, які бодай щось для нього означали.

А он Венді з «Венді-Сіті», подружка Лаундза. Її посадили під маркізою, на найближчому до домовини стільці. Ґрем насилу її пізнав. Світла перука була забрана в жмут на потилиці. На жінці був чорний англійський костюм.

На останньому гімні вона підвелася, хиткою ходою вийшла вперед, стала на коліна й поклала голову на домовину, розпросторивши руки по покривалу з хризантем. Навколо заблимали спалахи фотоапаратів.

Люди майже не говорили, просуваючись губкуватим моріжком до цвинтарних воріт.

Ґрем пішов поруч із Венді. Крізь ґрати високого залізного паркану на них витріщався натовп непроханих роззяв.

– Як ви? – спитав Ґрем.

Вони спинились поміж надгробків. Очі у Венді були сухі, погляд поміркований.

– Краще за вас, – відповіла вона. – Напилися вчора, так?

– Ага. За вами хтось наглядає?

– Прислали людей з районного відділку. У клубі посадовили чоловіків у штатському. Бізнес іде вгору. Диваків більше, ніж зазвичай.

– Мені шкода, що вам довелось це пережити. Ви так… Як на мене, ви добре трималися в лікарні. Я в захваті.

Вона кивнула:

– Фредді був затятим. Не варто було йому стрибати вище голови. Дякую, що провели мене до нього в палату.

Вона дивилась удалину, кліпала очима, думала, косметичні тіні кам’яним пилом лежали на її повіках. Обернулася на Ґрема:

– Слухайте, «Базікало» мені заплатить, це ви вже збагнули, так? За інтерв’ю і той кидок на домовину. Не думаю, що Фредді заперечував би.

– Він би розлютився, якби ви проґавили цю нагоду.

– Я теж так подумала. Покидьки, але гроші платять. Вони вмовляли мене сказати, що я вважаю, наче ви навмисне нацькували на Фредді того маніяка. Коли поплескали його на тій фотці. Я не стала цього говорити. Якщо вони надрукують, що я таке казала, то це брехня собача.

Вона вдивлялась у його обличчя, та Ґрем мовчав.

– Може, він вам і не подобався – байдуже. Але якби ви передбачили таку можливість, то все одно б не впустили шансу впіймати Ельфа, правильно?

– Так, Венді, я поставив би його за приманку.

– То ви хоча б щось уже маєте? Люди тільки теревені правлять, та й по всьому.

– Маємо, та небагато. Кілька зачіпок дала лабораторія, ми відстежуємо. Чиста робота, і йому щастить.

– А вам?

– Що мені?

– Вам щастить?

– Час від часу.

– Фредді ніколи не щастило. Він мені сказав, що на цій справі урве собі шмат. Що на нього чекають вигідні пропозиції.

– Певно, так би й було.

– Слухайте, Ґреме, якщо ви, ну, захочете випити, то в мене є.

– Дякую.

– Тільки на вахті не пиячте.

– У жодному разі.

Двоє поліцейських проклали для Венді шлях крізь натовп цікавих за воротами. На одному роззяві була футболка з надписом «Зубний ельф – побачення на одну ніч». Він засвистів услід Венді. Жінка, що стояла біля нього, зарядила йому ляща.

Великий поліцейський втиснувся поруч із Венді в «Датсун 280ZX», і вона виїхала на дорогу. Другий поліцейський поїхав за ними на машині без спецзнаків.

Цього спекотного полудня Чикаго пахло, мов спрацьована сигнальна ракета.

Ґрему було самотньо, і він знав чому. Після похорону часто хочеться сексу – аби докучити смерті.

Вітер торохтів сухими стеблинами похоронних вінків біля його ніг. На одну важку мить він пригадав, як у морському бризі шурхотить пальмове листя. Ґрему дуже хотілось повернутися додому, і він знав, що не повернеться, не зможе повернутись, поки Дракон не помре.

31

Проекційна в «Бедер Кемікал» була маленькою – п’ять рядів складаних стільців із проходом посередині.

Доларгайд запізнився. Він стояв позаду, склавши руки на грудях, поки на екрані виринали сірі карти, кольорові карти й куби, підсвічені різним чином, усі зняті в розмаїтих інфрачервоних емульсіях.

Його присутність занепокоїла Дандріджа, молодика, що керував відділом. На роботі Доларгайд зажив авторитету. Він був визнаним експертом темних кімнат із керівної компанії в сусідстві, і його вважали за перфекціоніста.

Дандрідж уже багато місяців із ним не консультувався – через дріб’язкове суперництво, що почалося після того, як «Ґейтвей» викупив «Бедер Кемікал».

– Ребо, розкажи нам про обробну пасту для зразка номер… вісім, – попросив Дандрідж.

Реба Макклейн сиділа з краю ряду й тримала на колінах канцелярський планшет. Залунав її чистий голос – водячи в півмороку пальцем по планшету, вона окреслила механіку проявлення: реактиви, температуру й час, а також режим зберігання до й після зйомки.

Чутливу до інфрачервоного випромінювання плівку треба обробляти в цілковитій темряві. Реба виконувала всі процедури в темній кімнаті, упорядковувала й визначила численні зразки на дотик, вела поточний облік у темряві. Неважко зрозуміти, чому в «Бедері»