Читати книгу - "Менсфілд-парк"

удають, наче вони від нього вищі, завжди впадає в око; і тому я вважаю доречним дещо тобі порадити, Фанні, якщо вже ти збираєшся в гості без нас. Я тебе прошу й заклинаю, не привертай до себе уваги, не говори забагато і не висловлюй своєї думки так, наче ти рівня нашій любій місіс Рашворт або Джулії. Тобі до них ніколи не дорівнятись, от що я скажу. І пам'ятай, де б ти не була, ти маєш сидіти тихесенько; хоча міс Кроуфорд у пастораті тримається наче вдома, ти не повинна брати з неї приклад. А збиратися додому тобі слід не раніше, ніж того захоче Едмунд. Нехай він сам це вирішує.

— Так, мем; я б ніколи не вчинила інакше.

– І як піде дощ, — а воно щось схоже на те, он як вогко надворі, — ти мусиш якось дати собі ради і не чекати, що за тобою пришлють екіпаж. Я, звичайно, сьогодні вже не піду додому, тож для мене не будуть закладати карету; а ти поміркуй над цим і візьми із собою все, що треба.

Племінниця знайшла ці поради вельми розумними. Вона була такої ж низької думки про свої потреби в комфорті, як і тітонька Норріс; і коли сер Томас, відчинивши двері до кімнати, мовив: «Фанні, о котрій годині тобі подавати екіпаж?» — вона була настільки приголомшена, що їй наче відібрало мову.

— Любий сер Томас! — вигукнула місіс Норріс, побуряковівши від гніву. — Фанні може й пішки прогулятися.

— Пішки! — повторив сер Томас тоном скривдженої гідності і ступив до кімнати. — Моїй племінниці іти пішки на званий обід, о такій порі року! Двадцять хвилин на п'яту тебе влаштує?

— Так, сер, — боязко відповіла Фанні, почуваючись ледве не злочинницею перед місіс Норріс; і, не бажаючи лишатися з нею і дражнити її своєю переможною радістю, вона вийшла з кімнати услід за дядечком, затримавшись лише настільки, щоб почути гнівні слова:

— Оце вже зовсім зайве! Просто надмірна поблажливість! А втім, Едмунд також їде; так, звісно ж, це заради Едмунда. Я помітила, що він захрип, ще в четвер увечері.

Проте на Фанні це не справило жодного враження. Вона розуміла, що екіпаж буде подано для неї, для неї самої; і від дядечкової турботи, якій передували докори тітоньки, вона розплакалася сльозами вдячності, щойно лишилася на самоті.

Візник подав екіпаж хвилина у хвилину; наступної миті спустився вниз і молодий джентльмен; і оскільки леді, боячись запізнитись, уже задовго до того сиділа у вітальні, сер Томас попрощався з ними так вчасно, як того потребувала його пунктуальність.

— Тепер дай-но я подивлюся на тебе, Фанні, — сказав Едмунд з ласкавою усмішкою люблячого брата, — і скажу, як ти мені подобаєшся; наскільки я можу судити при цьому світлі, ти справді дуже гарна. Що ти вдягла?

— Нову сукню, яку дядечко був такий ласкавий подарувати мені на Маріїне весілля. Сподіваюся, вона не занадто ошатна; але мені будь-що хотілося її вдягти, а такої нагоди може не трапитись усю зиму. Сподіваюся, ти не думаєш, що я занадто вичепурилася.

— Якщо жінка вбрана у біле, про неї ніколи так не скажеш. Я не бачу в тобі нічого, що було б «занадто». Сукня виглядає просто чудово. Мені подобаються оці блискучі цяточки. Чи немає в міс Кроуфорд подібного вбрання?

Під'їжджаючи до пасторату, вони проминули кінне подвір'я та каретний сарай.

— Овва! — вигукнув Едмунд. — Нас уже хтось випередив, — он чийсь екіпаж! Хто б це міг бути? — І, опустивши бічне скло, щоб придивитися, мовив: — Це Кроуфорд, це ландо Кроуфорда, так, немає сумніву! Ось і двоє його служників — ставлять ландо на його звичайне місце. Усе зрозуміло, він тут. Оце несподіванка, Фанні! Я буду радий його бачити.

У Фанні не було ні приводу, ні часу сказати, що в неї почуття зовсім інші; але сама думка, що їй доведеться постати перед цим добродієм, змушувала її ще більше боятися жахливої церемонії зустрічі у вітальні.

Звичайно, містер Кроуфорд був саме у вітальні; він приїхав уже досить давно, щоб із нетерпінням чекати обіду; а посмішки і задоволені погляди трьох інших мешканців будинку, що стояли навколо нього, показували, яким приємним для них було його несподіване рішення завітати сюди на кілька днів по дорозі з Бату. Едмунд привітав його дуже сердечно; і всі, окрім Фанні, щиро раділи його приїзду, але навіть для неї його присутність була в певному розумінні бажаною: у більшому товаристві вона могла поводитись, як завжди — тобто сидіти мовчки і лишатися непомітною. Вона скоро це зрозуміла, оскільки, хоч її власне сумління всупереч настановам тітоньки Норріс спонукало її грати роль першої леді у цьому товаристві і приймати відповідні знаки уваги, під час застільної бесіди вона побачила, що їй зовсім не обов'язково брати участь у загальній жвавій розмові — так багато треба було обговорити брату з сестрою про гостювання в Баті, а двом молодим людям — про полювання, так захоплено обговорювали політичні питання містер Кроуфорд і доктор Грант, і так любо гомоніли про безліч різних справ місіс Грант і міс Кроуфорд, що вона могла тільки спокійно слухати і таким чином провести дуже приємний вечір. Їй не пощастило, однак, виказати люб'язність до новоприбулого джентльмена, удаючи, ніби її цікавить план, що був вигаданий доктором Грантом, підтриманий Едмундом, здобув щире схвалення обох сестер і невдовзі заволодів думками самого Кроуфорда, — продовжити його перебування в Менсфілді і викликати з Норфолку його мисливців; здавалося, він не міг дати згоди, поки Фанні не схвалить цього рішення. Він хотів почути її думку щодо того, чи довго буде триматися така ясна погода, але Фанні відповідала коротко і настільки байдуже, як те дозволяла ввічливість. Вона не могла бажати, щоб він лишився, і їй було б приємніше, якби він взагалі не звертався до неї.

Дивлячись на Кроуфорда, вона не могла не згадувати про двох відсутніх кузин, і особливо про Марію; але його вочевидь не бентежили подібні спогади. Опинившись у тому самому місці, де все це відбулося, він начебто міг почуватися щасливим і без сестер Бертрам — так, наче ніколи не знав Менсфілд іншим. Фанні чула, як він недбало про них згадував, і тільки тоді, коли всі перейшли до вітальні й Едмунд завів осторонь якусь ділову розмову з доктором Грантом, а місіс Грант почала розливати чай, він заговорив про них із сестрою трохи серйозніше. З багатозначною посмішкою, через яку Фанні одразу його зненавиділа, він мовив:

— Отже, наскільки я розумію, Рашворт і його