Читати книгу - "Зворотний бік світла"

благословила на табір. Так, злилася, бо вперше не знала, як себе поводити в такій дурнуватій ситуації. Образ Остапа, який інколи заходив у гості у мріях, зовсім зблід на фоні красеня та розумника Святослава-Святика, хай із ще дурнішим ім’ям, ніж у неї. Чим могла похвалитися вона? Майже студентка, непогана спортсменка, віршів не пише, не малює, не інтелектуалка, модельна зовнішність відсутня, читати не любить… Але вона безсмертна, а це вартує всіх тих чеснот, якими хизувалися перед хлопцем інші дівчата. Якби тільки Славко знав — хто вона, то поводив би себе з нею не так, як з усіма, — чемно, ґречно, стримано. Це б його точно зачепило. А що накажете робити? Прийти й ляпнути: «Слухай, пацан, я типу — безсмертна і обрана, давай дружити» (ага, дурка за нею після такого заплаче). Але якби таке сталося і він повірив би, то… О, тоді він би виділив її з когорти інших дівчат, не плутаючи її ім’я то з Мальвіною, то з Розою, то з Марфою… Навіть не стрималася, обізвала його при всіх склеротиком. На що Святик чемно відповів словами вибачення та перепросинами. Це злостило ще більше. Тоді вона знову зачала дратуватися через своє не зовсім звичне ім’я, якого навіть генії запам’ятати не можуть. А якщо не можуть, то мала б їх у носі і пішов би він… Так ні. Той придурок навіть снитися їй почав.

Мальва сиділа увечері над Чорним Черемошем і дивилася у воду. Все переплуталося у її голові. Рахувала дні, коли вже нарешті додому. Очі не бачать — серце не болить. І тим паче, що вдома на неї чекає Птаха і купа нового, незвіданого. Та навіть думання про Птаху не дуже витісняло помисли про Святослава.

Як вона не вчула приближення когось, не відає, тільки після того як легкий доторк руки впав на її плече, аж підстрибнула від несподіванки. Не злякалася, бо віднедавна нічого не боялася, лише озирнулася спантеличено. Поруч стояв Славко. Місяць сьогодні був повний, і Мальва могла розгледіти добре його обличчя. Здався серйозним і зосередженим, без звично приклеєної до писка посмішки:

— Вибач, Мальво, що налякав. Можна сісти біля тебе?

— Боже, ти не переплутав моє ім’я з Будяком чи Осотом? Яка честь для мене, — відповіла уїдливо, а тоді махнула рукою та додала трохи роздратовано: — Сідай, де хочеш. Я квитки на перегляд нічної ріки не продаю.

Святик примостився поруч. Могла відчувати легкий доторк його куртки до своєї руки. Великі мурахи шалено забігали шкірою. Таке з нею вперше, той хлопець приводив її в трепетний шал. Усередині заворушилася безпомічність, мала взяти себе в руки. Тому сиділа ошелешено, слухаючи скажений тупіт серця та стримуючи поривчасте дихання. Сподівалася, що він того гучного гупання не зауважить.

Святослав заговорив:

— Коли в десять років мене забрали з дитбудинку, моє щастя було безмежне. У мене з’явилися справжні тато та мама, найсправжнісінька родина, тішився дуже. Мої теперішні батьки дали мені гарне виховання, відмінну освіту. Я завжди мав все те, про що мріяв малим у сиротинці, про що мріють і ті, хто має батьків та не має статків… Та… Я так і не отримав справжніх батьків. Мої — дуже хороші люди. Так склалося, що Бог не дав їм власних, і вони, виконуючи місію «призначення людини на Землі» (слова батька), вирішили всиновити дитину. Це як один з пунктів їхньої програми. Я знаю твою історію, Мальво. В дівчат дуже довгі язики, вони люблять обговорювати кращих за себе. Твоя історія так схожа на мою. Ти також маєш нерідних батьків, але ти, на відміну від мене, отримала їхню любов. У тобі є світло, якимсь чином твої нерідні батьки запалили в тобі його чи навколо тебе. І ти наче одна з нас і разом з тим — інша. Може, кажу плутано. Зрозумій, я не дорікаю теперішнім батькам, навпаки — я їм безмежно вдячний за те, що вони для мене зробили… Вони просто не знали, як це — полюбити нерідне дитя. Вони пишаються моїми успіхами, таким сином, але… Чи це любов?

Славко замовк, Мальва також мовчала, бо не знала, як на те, що відбувалося, реагувати. Тим часом Святослав продовжував:

— Мальво, можливо, я не з цього кінця почав розмову, та… Той, я не просто так тут. Насамперед хочу вибачитися за свою тупу поведінку, за те, що називав тебе різними дурнуватими іменами. Вів себе по-ідіотськи з тобою, але то через розгубленість і тільки. Пробач, тому що…

Затнувся. Мальва здивовано повернула голову в його бік. Він опустив очі додолу, закусивши верхню губу, наче збирав докупи думки. Мальва поспіхом відвела погляд, вирішила не заважати. Якусь мить вони мовчали, можна була чути, як у траві перегукуються серпневі цвіркуни, а десь недалеко в брудній калабані верещать закохані жаби. Врешті Святик озвався:

— Тому що Мальва — прегарне ім’я. Ти така ж незвичайна, як і воно. Красива, гонорова і сильна квітка. Знаю, що поводив себе як справжнісінький віслюк, але…

Перевів подих:

— Мальво, ти — надзвичайна дівчина. І ти про це знаєш. Я — лишень один з… І, і, і я… Чи ти повіриш? Я з першого погляду. Назвеш мене прикрим невдахою — хай! Так от — з першого погляду я…

Замовк, збираючи докупи слова. У Мальви всередині все опустилося, в горлі пересохло.

Врешті голос і слова зазвучали сильно і рубано, Славко пересилив себе:

— Я кохаю тебе і хочу, щоб ти про це знала. Я впевнений — ти достойна кращого, аніж я, і ні нащо не претендую, просто не сказати про свої почуття не можу, бо ти — ідеал справжнього. Ти — найрозумніша, найвродливіша, найталановитіша, а я? Один з багатьох. Таких, як я, — безконечна маса, таких, як ти, — більше просто нема. Ти — одна-єдина на вічність, на мільярди. Ні, не так, я — дурень, Мальво, які там мільйони чи мільярди, таких більше нема, таких особливих. Ти — ідеал. А ідеал часто стає ідолом, точніше найчастіше може бути тільки ідолом, так от, ти — мій ідол, і тому я можу тільки сподіватися, що ти дозволиш мені бути твоєю тінню, твоїм рабом, просто твоїм, тим, чого ти захочеш, чи чим ти захочеш, щоб я був…

Від почутого у Мальви просто замакітрилося в голові. Цього вона не сподівалася почути аж ніяк. Вона ковтнула слину і подивилася в бік Святослава. Господи, це він про неї? То вона — найрозумніша, та, що не відрізнить