Читати книгу - "Світанок"

— Опівночі? Стривай — а котра зараз година?

— Скоро світатиме, — він визирнув у вікно, щоб пересвідчитися.

Прокляття! Я проспав до кінця дня і всю ніч — як убитий.

— Чорт! Вибач за це, Сете. Справді. Треба було розтовкти мене.

— Та ну, брате, тобі давно слід було виспатися. Відколи ти не спочивав? Ще з ночі напередодні останньої варти з Семом? Десь близько сорока годин? Чи п’ятдесят? Ти ж не машина, Джейку. Крім того, ти нічогісінько не проґавив.

Нічогісінько? Я метнув погляд на Беллу. Барва її обличчя стала нормальною — такою, як я її пам’ятав. Бліда, але з легеньким рум’янцем. Навіть коси її мали кращий вигляд — вони блищали. Вона збагнула, що я оцінював її, і вишкірилася.

— Як твоє ребро? — запитав я.

— Туго замотане, я навіть його не відчуваю.

Я закотив очі. Почув, як заскреготів зубами Едвард, і збагнув, що такий бадьористий настрій дратував його не менше за мене.

— Що ж у нас на сніданок? — дещо саркастично запитав я. — Перша резус негативний чи друга резус позитивний?

Белла показала мені язика. Вона була така, як колись.

— Омлет, — мовила вона, метнувши погляд униз. Я зауважив, що горнятко крові було затиснуте між її та Едвардовою колінками.

— Ти теж поснідай, Джейку, — запропонував Сет. — У кухні повно всього. У тебе ж порожній шлунок.

Я оцінив їжу в нього на тарілці. Схоже було на омлет із сиром і величенький кусень рулету з корицею. У животі в мене забурчало, проте я не зважав.

— А чим снідала Лі? — критично запитав я Сета.

— Гей, я їй приніс харчі, перш ніж сам почав їсти! — захищався він. — А вона сказала, що краще зжере людину, збиту на дорозі, — хоча я певен, вона скоро здасться. Тут такі рулети з корицею… — схоже було, він не міг дібрати відповідного епітету.

— Тоді я піду на полювання з нею.

Сет зітхнув, коли я розвернувся, щоб іти геть.

— Стривай хвильку, Джейкобе!

То був Карлайл, отож коли я обернувся, вираз обличчя в мене, либонь, був не таким зневажливим, як міг би, коли б мене покликав хтось інший.

— Так?

Карлайл наблизився, а Есме вийшла в іншу кімнату. Він зупинився за кілька кроків од мене — трохи далі, ніж стають звичайні люди для звичайної розмови. Я оцінив його намагання не обмежувати мого життєвого простору.

— Коли вже згадали про полювання, — почав він понурим голосом. — Це питання знову постає перед моєю родиною. Я так розумію, що наше попереднє перемир’я в даний час не діє, отож мені потрібна твоя порада. Сем полюватиме на нас поза зоною, яку ви для нас вартуєте? Я не хотів би поранити когось із твоєї родини — чи втратити когось зі своєї. На нашому місці як би ти поводився?

Я здивовано відхилився — він приголомшив мене своїми словами. Що я міг знати про розкішне місце, яке собі забезпечили ці кровопивці? Та з іншого боку, я трохи знав Сема.

— Ризик є, — відповів я, намагаюсь не зважати на іншу пару очей, яка втупилася в мене, й не говорити до неї. — Сем дещо заспокоївся, проте я майже переконаний, що подумки він вважає угоду вже недійсною. І тільки-но йому здасться, що або плем’я, або інші люди опинилися під загрозою, він не з’ясовуватиме ситуації — ви розумієте, що я маю на увазі. Але попри все для нього головне — Ла-Пуш. У них забракне людей, щоб поставити варту там — і ще й висилати мисливські рейди, які могли б завдати вам шкоди. Можу заприсягтися, що він тримається ближче до хати.

Карлайл замислено кивнув.

— Тому я би просто порадив, якщо вже кудись збираєтеся, не ходіть поодинці. І найкраще виходити вдень, адже від вас чекатимуть вилазок саме вночі. Традиційні вампірські забобони. Ви такі меткі — перетніть гори й полюйте з того боку — так далеко від дому він нікого не посилатиме.

— І залишити Беллу тут саму, без захисту?

Я фиркнув.

— А ми що — просто шмат сирого м’яса?

Карлайл засміявся, та за мить обличчя його знову посерйознішало.

— Джейкобе, ти не здатен побити своїх братів.

Погляд мій застиг.

— Не скажу, що це буде легко, проте якщо вони прийдуть, щоб убити її, гадаю, я зможу їх зупинити.

Карлайл тривожно похитав головою.

— Я не мав на увазі, що ти… не здолаєш їх. Але ж це так неправильно! Я не можу взяти такий тягар на свою совість.

— Цей тягар ляже не на вашу совість, докторе. А на мою. І я його витримаю.

— Ні, Джейкобе. Ми потурбуємося, щоб своїми діями не спровокувати цього, — він замислено нахмурився. — Ми виходитимемо втрьох, — вирішив він за хвилю. — Це буде наймудріше.

— Не знаю, докторе. Ділитися навпіл — не найкраща стратегія.

— У нас є додаткові переваги, які компенсують брак людей. Якщо до трійці входитиме Едвард, він зможе убезпечити нас на кілька миль.

Ми воднораз метнули погляди на Едварда. Та вираз на його обличчі миттю змусив Карлайла відступитися.

— Та й інші є можливості, я певен, — сказав Карлайл. Ясна річ, не було такої фізичної потреби, яка б могла зараз відірвати Едварда від Белли. — Алісо, гадаю, ти ж здатна побачити, куди нам не слід потикатися?

— Так, якщо це місце щезає з видимості, — кивнула Аліса. — Це легко.

Едвард, який весь напружився, почувши першу пропозицію Карлайла, розслабився. Белла сумно позирала на Алісу, й поміж брів у неї залягла маленька зморшка — вона завжди з’являлася, коли Белла нервувала.

— Що ж, гаразд, — підсумував я. — Це питання вирішене. Мені час. Сете, я сподіваюся, ти повернешся до сутінків, а поки що поспи десь тут, о’кей?

— Звісно, Джейку. Я перевернуся назад, щойно доїм. Хіба що… — завагався він, поглянувши на Беллу. — Я тобі ще потрібен?

— У неї є ковдри, — гавкнув я на нього.

— Зі мною все гаразд, Сете, дякую, — швидко мовила Белла.

Саме тоді в кімнату влетіла Есме з великим накритим тарелем у руках. Вона невпевнено зупинилася трошки позаду Карлайла і втупила великі золоті очі мені в обличчя. Вона простягнула таріль і зробила сором’язливий крок до мене.

— Джейкобе, — сказала вона тихо. Голос її був не такий пронизливий, як у інших. — Я знаю, тобі це не… додає апетиту — думка поїсти тут, де так неприємно пахне. Але мені було б набагато легше, якби ти взяв дещо з харчів із собою. Я знаю, що через нас