Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Я також це помітив. Та лезо увійшло в його серце іще до того, як я зміг дізнатися — що саме. — Метью ніжно огорнув мене руками. Мої власні руки стали немов гумові, і я не пручалася.

— Я не думала… я не могла думати, Метью. Шамп’є збирався забрати мої спогади, вирвати їх з корінням. Усе, що залишилося у мене після загибелі батьків, — це спогади про них. А що б сталося, коли б у мене забрали мої знання з історії? Як же я змогла б тоді повернутися додому й викладати?

— Ти вчинила правильно, — запевнив Метью, однією рукою беручи мене за талію. Другою він погладив мої плечі і притиснув мене щокою до своїх грудей. — А де ти роздобула оцього ножа?

— Витягла його з халяви мого чобота. Напевне, бачила, як я вчора витягував його звідти, — пояснив Філіп.

— Зрозуміло. Значить, ти все ж таки думала, моя левице. — Метью притиснувся губами до мого волосся. — Якого біса Шамп’є припхався до Сен-Люсьєна?

— Це я його викликав, — відповів Філіп.

— Ти видав нас Шамп’є?! — накинувся Метью на батька. — Та він же був однією з найнебезпечніших істот у всій Франції!

— Я хотів бути впевненим у ній, Маттеусе. Бо Діана знає надто багато наших таємниць. Я мав пересвідчитися, що ми можемо довірити їй ці таємниці, навіть коли вона знаходиться серед своїх одноплемінників, — спокійно пояснив Філіп, явно не збираючись виправдовуватися. — Я не можу ризикувати, коли йдеться про мою родину.

— А чи зупинив би ти Шамп’є до того, як він встиг поцупити її думки? — злісно спитав Метью, і я помітила, як його очі з кожною миттю ставали дедалі темнішими.

— Я діяв би відповідно до обставин.

— Яких іще обставин? — вибухнув Метью, міцніше притискаючи мене до себе.

— Якби Шамп’є прибув на три дні раніше, я б не став втручатися. То було б з’ясування стосунків між відьмою та відьмаком, не варте втручання з боку спільноти маньясангів.

— Значить, ти б спокійно спостерігав, як моїй парі завдають страждань і тортур? — спитав Метью з ноткою сумніву в голосі.

— Іще вчора це був би твій обов’язок — втручатися заради захисту своєї пари. Якби ти цього не зміг зробити, то це означало б, що твоя відданість цій відьмі не така міцна, як ти запевняв.

— А сьогодні? — поцікавилася я.

Філіп зупинив на мені уважний погляд.

— А сьогодні ти — моя донька. Отже, відповідь на питання — ні, я не дозволив би Шамп’є просунутися далі. Але мені нічого не довелося робити. Ти сама себе врятувала, Діано.

— Саме через це ви й зробили мене своєю донькою — через майбутній приїзд Шамп’є? — прошепотіла я.

— Ні. Ви з Метью витримали одне випробування у церкві і друге — у сінному сараї. Клятва, скріплена кров’ю, — то був лише перший крок у залученні тебе до родини де Клермонів. А тепер настав час цей процес завершити. — Філіп обернувся до свого заступника. — Приведи сюди священика, Алене, і скажи селянам зібратися у церкві в суботу. Мілорд вінчатиметься — з Біблією, священиком, і увесь Сен-Люсьєн стане свідком цього вінчання. Із приводу цього одруження не має бути жодної недомовки і таємниці.

— Але ж я щойно вбила людину! Зараз не час обговорювати наше одруження.

— Дурниці. Одружуватися, коли навкруги ллється кров, — це родинна традиція де Клермонів, — різко кинув Філіп. — От тільки маємо звичку одружуватися зі створіннями, яких прагнуть інші. Усе це так непросто…

— Я. Його. Вбила. — І щоб мої слова прозвучали дохідливіше, я показала на труп, що валявся на підлозі.

— Алене, П’єре, будьте ласкаві — приберіть звідси мсьє Шамп’є. Своїм видом він дратує мадам. Решта ж має надто багато роботи, щоб стояти отут, роззявивши роти. — Дочекавшись, поки окрім нас трьох у кімнаті не лишилося нікого, Філіп продовжив.

— Запам’ятай добряче мої слова, Діано: через твоє кохання до мого сина гинутимуть люди. Деякі робитимуть це добровільно, приносячи себе в жертву. Інші помиратимуть тому, що хтось має померти, і тобі доведеться вирішувати — чи це будеш ти, чи вони, чи той, кого ти кохаєш. Тож мусиш поставити собі таке запитання: А чи має значення, хто завдає смертельного удару? Якщо цього удару не завдаватимеш ти, то це робитиме Метью. Ти б воліла, щоб смерть Шамп’є залишилася на його совісті?

— Звісно, що ні, — відповіла я, не задумуючись.

— Значить, тоді П’єр? Або Тома?

— Тома? Та він же іще хлопчик! — заперечила я.

— Той хлопчик пообіцяв стати межи тобою та твоїми ворогами. Ти не помітила, часом, що він стискав у своїх руках? Роздимальні міхи з комори. Їхнє металеве вістря Тома перетворив на зброю. Якби ти не вбила Шамп’є, він за першої ж нагоди загородив би той гостряк йому в спину.

— Ми ж не тварини, а цивілізовані створіння, — заперечила я. — Мусимо обговорювати наші розбіжності й залагоджувати їх без кровопролиття.

— Колись мені довелося сидіти за столом і розмовляти три години з одним чоловіком — із королем. Не сумніваюся, що ти й багато інших визнали б його цивілізованою істотою. А наприкінці нашої розмови він наказав послати на смерть тисячі чоловіків, жінок та дітей. Слова вбивають так само, як і мечі.

— Вона не звикла до наших традицій, Філіпе, — попередив батька Метью.

— Тоді їй доведеться звикати. Час дипломатії минув. — Філіп жодного разу не підвищив голосу, жодного разу йому не зрадила його звична рівновага. Метью мав свої «телси», ознаки, за якими можна було судити про його внутрішній стан, але його батько ховав свої емоції набагато глибше.

— Годі обговорення. Настане субота, і ви з Метью повінчаєтеся. Через те, що ти — моя донька і по імені, і по крові, ти підеш під вінець не лише як добра християнка, а й так, щоб вшанувати моїх предків та їхніх богів. Це твій останній шанс сказати «ні», Діано. Якщо ти передумала і більше не хочеш Метью та життя і смерті, які визначатимуться фактом твого одруження з ним, я безпечно переправлю тебе назад до Англії.

Метью відсунув мене від себе. Не набагато, лише