Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

- Підете? - ліниво перепитав Араґоґ. - Не думаю...

- Але ж... але...

- Мої сини й доньки не шкодять Геґрідові, бо такий мій наказ. Але я не можу заборонити їм скуштувати свіжої людятини, якщо вона сама так люб'язно до нас завітала. Прощавай, Геґрідів друже!

Гаррі озирнувся. Десь за півметра над ним нависала ціла армія павуків - вони клацали клешнями й виблискували сотнями очей на своїх бридких чорних головах.

Гаррі намацав свою чарівну паличку, але що вона допоможе? - їх надто багато. Він спробував підвестися, готовий стояти на смерть, як раптом пролунав голосний, протяжний сигнал - і улоговину залило яскраве світло.

Зі схилу гуркотіла машина містера Візлі - фари виблискували, сигнал пронизливо гудів! Павуки розліталися навсібіч; деякі попадали на спини і безпорадно розмахували в повітрі своїми незліченними ногами. Машина зі скреготом зупинилася перед хлопцями і хвацько відчинила їм дверцята.

- Візьми Ікланя! - крикнув Гаррі, стрибаючи на переднє сидіння.

Рон обхопив вовкодава за живіт і, не зважаючи на скавчання, запхнув його на заднє сидіння. Дверцята з грюкотом зачинилися. Рон навіть не встиг натиснути на газ, як машина рушила сама: двигун заревів, і вони рвонули вперед, розганяючи павуків. Піднялися схилом догори, виїхали з улоговини й помчали через ліс. Гілля шмагало по вікнах, а машина щоразу знаходила найширші прогалини, їдучи шляхом, який, мабуть, уже добре вивчила.

Гаррі поглянув на Рона: його рот і досі був роззявлений, але очі вже не були такі вирячені.

- Ти там живий?

Але Рон тільки дивився просто перед собою і мовчав; він не міг говорити.

Машина продиралася крізь кущі, а на задньому сидінні не переставав скавчати Іклань. Гаррі побачив, як відлетіло бокове дзеркальце, коли вони мало не в'їхали у величезного дуба. Після десяти хвилин гуркоту і немилосердних підкидань ліс нарешті порідшав, і знову з'явилося небо.

Машина зупинилася так несподівано, що хлопці Мало не вилетіли через переднє скло. Вони опинилися на узліссі. Іклань стрибав на вікно і рвався на волю. Коли Гаррі відчинив дверцята, він, підгорнувши хвоста, гайнув до Геґрідової хатини. Гаррі також вибрався з машини, а хвилиною пізніше виліз і Рон, який нарешті знову відчув свої затерплі кінцівки. Шия йому не згиналася, а очі були нерухомі. Гаррі вдячно поплескав машину, - вона заднім ходом рушила до лісу і зникла в темряві.

Гаррі зайшов до хатини, щоб забрати плаща-невидимку. Іклань уже сидів під рядном у своєму кошику і тремтів. Вийшовши, Гаррі побачив, що Рон на гарбузовій грядці несамовито блює.

- Ідіть за павуками!.. - ледь чутно прохрипів він, витираючи рукавом рота. - Я Геґрідові цього ніколи не пробачу... Це ще диво, що ми живі!

- Він, мабуть, був упевнений, що Араґоґ не скривдить його друзів, - захищав Геґріда Гаррі.

- Він точно якийсь прибацаний! - гупнув Рон кулаком по стіні хатини. - Вічно думає, що монстри не такі страшні, як з вигляду!.. І ось куди це його привело! В Азкабанську тюрму! - Рон тепер увесь тремтів. - Навіщо було нас туди посилати? Що ми таке з'ясували?

- Що Геґрід ніколи не відчиняв Таємної кімнати. Що він невинний! - відповів Гаррі, накинувши на Рона плащ і легенько підштовхуючи його з місця.

Рон голосно пирхнув. Він вважав, що виростити Араґоґа в коморі замку не така вже й невинна затія.

Коли вони підійшли до замку, Гаррі обсмикнув плаща - щоб гарно прикрити й ноги - а тоді легенько штовхнув рипучі двері. Обережно перетнули вестибюль і піднялися мармуровими сходами нагору, намагаючись навіть не дихати в коридорах, де блукали пильні вартові.

Нарешті вони опинилися в безпеці, у рідній вітальні, де замість вогню у каміні тепер жеврів попіл. Скинули плаща і піднялися гвинтовими сходами у спальню.

Рон упав на ліжко, навіть не роздягаючись. А от Гаррі не спалося. Він сидів на краєчку ліжка, ретельно обмірковуючи все, що казав Араґоґ.

Та істота, що ховалася десь у замку, думав він, була для монстрів таким собі Волдемортом - павуки навіть боялися вимовляти її ім'я. Але вони з Роном так і не довідалися, що то за істота і як вона паралізовувала свої жертви. Навіть Геґрід не знав, хто був у Таємній кімнаті.

Гаррі підібгав ноги і прихилився на подушки, дивлячись на місяць, що світив на нього крізь темне вікно вежі.

Він не знав, що робити. Скрізь безвихідь. Редл піймав не того, кого треба, спадкоємець Слизерина вислизнув геть. Невідомо, хто відчинив Таємну кімнату цього разу - той самий злочинець чи хтось інший? І запитати нема в кого. Гаррі приліг, і далі думаючи про Араґоґові слова.

Він уже почав дрімати, коли зненацька його осяяла думка, яка могла стати їхньою останньою надією. Гаррі випростався і сів на ліжку.

- Роне! - прошипів він у темряві. - Роне!

Прокинувшись, Рон заскімлив, наче Іклань, ошелешено роззирнувся і побачив Гаррі.

- Роне, ота дівчинка, яка померла! Араґоґ казав, що її знайшли в туалеті, - говорив Гаррі, перешіптуючи Невілове хропіння. - А що, як вона так і не вийшла з туалету? Що, як вона й досі там?..

Рон протер очі, мружачись від місячного світла. І раптом збагнув.

- Та невже... Невже це Плаксива Мірта?

- РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ -

Таємна кімната

- Ми стільки разів товклися в тому туалеті, а вона ж була через три кабінки від нас! - бідкався Рон наступного ранку за сніданком. - Ми ж могли її спитати, а тепер...

Знайти павуків було нелегко. А ось утекти на тривалий час від учителів і пробратися в дівочий туалет - та ще й у той, що був поряд із місцем першого нападу - майже неможливо.

Але на першому уроці сталося таке, що вони - вперше за кілька тижнів - навіть забули про Таємну кімнату. На початку трансфігурації професорка Макґонеґел оголосила, що іспити розпочнуться першого червня, тобто рівно за тиждень.

- Іспити? - заволав Шеймус Фініґан. - Невже у нас таки будуть іспити?

За Гарріною спиною щось грюкнуло - у Невіла Лонґботома вислизнула з рук чарівна паличка і знищила одну з ніжок його парти. Професорка Макґонеґел відновила ніжку помахом своєї палички і похмуро глянула на Шеймуса.

- Ми не закрили нашої школи тільки для того, щоб дати освіту таким, як ти, - суворо пояснила