Читати книгу - "Чужі скелети"

— Все одно правди про причини його вчинків ми не дізнаємося ніколи, — відмахнулася Юля. — Тому готова прийняти всі ваші фантазії за істину.

— А тут фантазій зовсім мало! Хоча ви маєте рацію: я лише будую припущення. Значить, сестра — успішна, брат — маргінальний. У своїх мандрах Руслан зустрічає створіння, ще маргінальніше, ніж він сам. Глухоніма злодійка, котра, до всього, ще й наділена гіпнотичними здібностями. Ваш брат приручає її, отримуючи в одній особі безмовну коханку, єдиного відданого друга та оригінальну зброю. Маючи, як ви вже мені казали, здатність до певної міри позитивно впливати на людей, Руслан вирішив здобути засіб безвідмовного впливу. Бо розумів: рано чи пізно його сутність проявиться, він наживе чергових ворогів, та за допомогою Чорної зможе тримати в покорі хоча б невелику кількість таких, як сам, людей. Хто населяв так звану Територію Свободи?

— Хто? — перепитав Антон.

— Люди без чітких життєвих орієнтирів. Часто — неврівноважені зденервовані особистості, неприкаяні як у прямому, так і переносному смислі. Я читав, там були переважно дівчата й жінки. Хоча чоловікам теж знаходилося місце, і їм відводилася, крім іншого, ще роль грубої фізичної сили. Давай, Антоніо, приймемо за істину твердження: чоловіки порочніші за своєю сутністю. Оргії, котрі відбувалися там вечорами, їм могли подобатися — адже за це ніхто не несе відповідальності. Чорна робить так, аби все відбувалося добровільно, без насильства. Хоча припускаю і таку думку: навіть коли в глибині душі ми, чоловіки, зіпсуті та безвідповідальні, ми все ж таки можемо усвідомити, коли завершуються розваги та починаються злочини. Від розправи над Русланом і самозвільнення чоловічу частину комуни утримував факт співучасті в злочині. Вбивши Учителя Свободи, вони все одно не звільняться. Ваш брат розумів ситуацію, користався з неї по повній програмі. Згодні?

— Може бути, — Гараніна вирішила обмежитися такою відповіддю.

— Гроші, взяті в тебе, він витратив на купівлю ферми, — зауважив Антон. — Ось вона — його справа, про яку він тобі тоді торочив.

— П’ять тисяч доларів — сума, — погодилася Юля. — Проте на все її навряд чи вистачало…

— У нього була Жанна Чорна, не забувайте про це! — наголосив Роман.

— До чого тут…

— До всього! — перервав її психіатр. — Знову ж таки — царина припущень, та все ж: Чорна цілком могла так обробляти тих, із ким ваш брат проводив оборудки, що тисяча доларів могла здатися їм, наприклад, десятьма тисячами. Не забувайте — навряд чи тоді Руслан і Жанна здавалися маргіналами. Обоє цілком могли вдавати з себе нормальних членів суспільства.

Чорній для цього слід лише мовчати, що вона робила від природи, а Гаранін міг заговорити будь-кого — це теж, Юліє, природний дар. Таким чином, він мав до своїх послуг ферму, на якій не вистачало робочих рук. Він хотів бути схожим на свою старшу сестру. У вас же, Юлю, десь приблизно такий бізнес…

— Він божевільний, — похмуро констатувала Юлія.

— Тут я згоден — але за умови, що це — теж припущення, тільки тепер ваше. Як Руслан заманив свої перші жертви туди, навіть думати і припускати не хочу. Варіантів тьма. Зате ми точно знаємо, за якою схемоювін вибудував свою маленьку імперію і яким способом створював для своїх братів і сестер ситуацію, з якої вонине могли б вибратися. За великим рахунком, вони мали дах над головою і були забезпечені прожитковим мінімумом — харчами. Крім того, мали змогу брати участь у вечірніх, так би мовити, розвагах. Комусь це подобалося, комусь ні — та вийти з гри не зміг ніхто, крім такої собі Оксани Приходько. Люди на Території Свободи мали хліб і видовища: все необхідне. Ну, а Руслан, який виявився для них божеством, для кого злим, для кого — добрим, насправді переслідував приземленішу мету. Він мав віддану коханку, маєток і рабів, котрі годували його.

— Мені вже не терпиться почути від Родіона Шабанова історію про те, як він вистежив кривдника своєї дівчини, — промовив Антон. — І покарав його тим способом, яким сам Учитель ламав непокірних. Бач, Юлю, тут той рідкісний випадок, коли відповідь отримана раніше, ніж умови задачі. То як, до Шабанова?

— Я б хотіла спершу побачити Оксану, — помовчавши, відповіла Гараніна — коньяк потроху розбирав, знімаючи напругу. — Взагалі я не впевнена, що мені потрібен саме Родіон.

— Скажи, — Сахновський міцніше стиснув її руку. — Коли ти побачиш Оксану і поговориш з нею, твоя душа нарешті заспокоїться?

— Це ти правильно сказав — душа, — на губах Гараніної окреслилася посмішка. — Так, Антоне. Коли дізнаюся, як усе сталося… як їм удалося його… покарати… Так, моя душа заспокоїться. Не обіцяю забути Руслана та викреслити його з пам’яті. Але обіцяю його не згадувати. Цей привид мене вже не потурбує.

Не виявилося Оксани Приходько вдома.

Її мама, зовсім сива невисока жінка, пряма, мов тичка, не пустила трійцю гостей навіть на поріг. Розмовляла через двері, якщо те, що відбувалося, взагалі можна було назвати розмовою.

Так, вона бачила по телевізору ту фотографію. Так, вона не надала цьому жодного значення, аж поки донька не подзвонила і не попередила: «Мамо, це він!» Звідки подзвонила донька? А це нікого не стосується! Вона жива. Вона здорова, наскільки можна бути здоровим після пережитого. Але вона нікому не дозволить більше смикати себе серед ночі, прохати про різні ексклюзивні інтерв’ю, про участь у телевізійних ток-шоу, навіть за гроші. Ні, Оксана не зароблятиме на своєму горі, а вона, її матір, ганятиме від неї роззяв, мов поганих мух.

Міліція приходила. Теж Оксану шукає. Для чого? Впізнати того паскудника? Без неї вже впізнали. Оксана в розшуку? Вона винна в чомусь? Ні? Тоді — до побачення! Так вона міліції сказала. Так і всім іншим говорить.

Все. До побачення.