BooksUkraine.com » Детективи » Смерть — діло самотнє 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть — діло самотнє"

184
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Смерть — діло самотнє" автора Рей Бредбері. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 90
Перейти на сторінку:
почав клацати на машинці. Крамлі стояв і дивився. На папері з'являлися слова. Ми прочитали їх.

З підвітряного боку смерті.

— Оце назва, — мовив Крамлі.

І пішов вимкнути африканську зливу.


Похорон Фанні Флоріанни відбувся наступного дня пополудні. Крамлі урвав годинку від служби й одвіз мене на гарне старосвітське кладовище, що лежало на пагорбі, звідки відкривався краєвид узгір'їв Санта-Моніки. Я був здивований, побачивши під кладовищенським муром стільки машин, а ще дужче — з довгої вервечки людей, що несли квіти до свіжовикопаної могили. Там зібралося чоловік двісті, не менше, а квітів було море.

— Сили небесні! — вигукнув Крамлі. — Ви погляньте на цей натовп. Бачите, хто там стоїть? А онде позаду, то не Кінг Відор?

— Відор, авжеж. А ото Салка Фіртел. Колись він писав сценарії для Грети Гарбо. А поруч нього — містер Фокс, адвокат Луїса Б. Майєра. Онде й Бен Гетц, що очолював лондонську філію «Метро-Голдвін-Майєр». А отам…

— Чому ви не казали мені, що ваша приятелька Фанні зналася з такими видатними людьми?

— А чому Фанні не казала про це мені? — відповів я запитанням на запитання.

«Фанні, люба Фанні, — думав я, — як це схоже на тебе — ніколи не згадати, ніколи не похвалитися, що стільки таких людей багато років піднімались і спускались сходами старого багатоквартирного будинку задля дружньої балачки, спогадів про минуле, твого співу. Боже мій, Фанні, ну чом ти не звірила мені своєї таємниці? Як приємно було б про це знати. І нікому б я не розказав».

Я розглядав обличчя над квітами. Крамлі робив те саме.

— Думаєте, він тут, синку? — тихо спитав він.

— Хто?

— Той, хто, як ви вважаєте, вкоротив віку Фанні.

— Я впізнаю його відразу, тільки-но побачу. Ні — тільки-но почую.

— І що тоді? — мовив Крамлі. — Зажадаєте арештувати його за те, що якось уночі, кілька днів тому, він їхав у трамваї п'яний?

Певне, на обличчі в мене відбився цілковитий розпач.

— Це я просто так, щоб збити з вас пиху, — сказав Крамлі.

— Друзі… — промовив хтось.

Натовп ураз притих.

То була чудова надгробна відправа, якщо можна назвати чудовим похорон. Мене ніхто не запросив сказати слово, та й з якої б то речі? Але з десятеро інших людей хто по хвилині, хто по три говорили про 1920 рік у Чікаго чи середину двадцятих у Калвер-Сіті, коли там ще були луги та поля, а облудна цивілізація МГМ займала всього один будинок і разів десять-дванадцять на рік великий червоний трамвай гальмував увечері на зупинці позад студії, в нього сідали Луїс Б. Майєр, Бен Гетц та решта й грали в покер аж до Сан-Бернардіно, де мали дивитись найновіший фільм за участю Гілберта, Гарбо чи Новарро, а потім виходили із кінотеатру з повними руками карток передпрем'єрного опиту: «Погань!», «Шедевр!», «Жах!», «Блиск!» І розкладали картки разом з королями й дамами, джокерами й піками, аби розважити, що воно в біса за гра в них на руках. А опівночі, і далі захоплені грою, їхали трамваєм назад, злазили на тій-таки зупинці біля студії, поширюючи навколо себе дух підпільного віскі й усміхаючись хто радісно, а хто з похмурою рішучістю, і дивились, як Луїс Б. Майєр шкандибає до свого лімузина й перший від'їжджає додому.

Всі вони були сьогодні тут, на кладовищі, і всі промовляли дуже щиро й правдиво. Ніхто не кривив душею. В кожному сказаному слові вчувалася непідробна скорбота.

Я стояв на гарячому пополудневому осонні, коли це хтось торкнув мене за лікоть. Я обернувся й здивовано розширив очі.

— Генрі! Як ви сюди потрапили?

— Та, звісно ж, не пішки.

— А як знайшли мене в цьому натовпі?

— Тільки ви миєтесь дитячим милом, усі інші вживають «Шанель» чи «Ароматичне». У такий день лишається радіти, що ти сліпий. Слухати ще сяк-так, а от бачити це я аж ніяк не хотів би.

Надгробні виступи тривали. Тепер говорив містер Фокс, адвокат Луїса Б. Майєра, чоловік, що добре знався на законах, але рідко дивився фільми своєї студії. У цю мить він саме згадував минулі дні в Чікаго, коли Фанні…

Серед яскравих квіткових барв пурхнула колібрі. Потім продзижчала бабка.

— Гнилятина, — тихо мовив Генрі.

Я вражено помовчав, тоді пошепки перепитав:

— Гнилятина?

— На вулиці біля будинку, — прошепотів Генрі кутиками уст, дивлячись у небо, якого не бачив. — І всередині, в коридорах. Коло моєї кімнати. Коло кімнати Фанні. Тхнуло гнилятиною. Його дух. Отого… — І по паузі кивнув головою. — Гнилятиною.

У мене затріпотіли ніздрі. Очі неспокійно забігали. Я переступив з ноги на ногу, ладний зараз же податися на пошуки, добачити, знайти.

— Коли це було, Генрі? — прошепотів я.

— Позавчора ввечері. Тоді, коли Фанні віддала богові душу.

— Цсс! — цитьнув хтось поблизу.

Генрі замовк. Вибравши хвильку між виступами, я пошепки запитав:

— Де?

— Переходив вулицю, було ще не пізно, — відповів Генрі. — Позавчора ввечері. Сильний, таки справді сильний дух. Уже потім, пізніше, мені здалося, ніби той гниляк зайшов услід за мною в коридор. Я хочу сказати, такий був сильний дух, що аж у пазухи мені заліз. Так наче ведмідь грізлі дихнув. Чули коли-небудь? Я так і став стовпом посеред вулиці, немов мене хто бейсбольною биткою торохнув. Ну, думаю, той, від кого так тхне, напевне чортом дихає і на бога, і на людей, і на собак, і на весь світ. Такий і кошеняти не обмине, а наступить на нього. Ниций нелюд. Гниляк, як я сказав. Гниляк. Це вам щось зарадить?

Я весь закляк і не міг видобути із себе й слова. Тільки насилу кивнув головою. А Генрі повів далі:

— Його дух уже кілька вечорів учувався в коридорах, а тоді став аж надто різкий —

1 ... 62 63 64 ... 90
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть — діло самотнє», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть — діло самотнє"