Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

Даніель завершує виклик і скуйовджує волосся.

— То ти мені поясниш, що відбувається чи ні?

— Лара це моя двоюрідна сестра. Її хлопець справжній покидьок. І він тільки що вдарив її. Вона боїться комусь розповісти про це.

— А як дізнався ти?

— Прийшов до них в гості і випадково побачив, як він хотів підійняти на неї руку. Я зупинив цього бовдура і він пообіцяв більше не чіпати її, попросивши вибачення і сказавши, що він не хотів цього.

— Який дурень буде підіймати руку на свою дівчину?

— От і я про що…

Даніель хутко пішов переодягатися і вже за дві хвилини стояв біля дверей з ключами від автомобіля.

— Пробач, що я тебе залишаю ось так, але окрім мене більше ніхто їй зараз не може допомогти.

— Зателефонуй мені, щойно все буде гаразд.

— Обов’язково. В разі чого ти теж можеш мені зателефонувати. Мій телефон завжди увімкнений.

Він цілує мене в губи, обіймаючи обличчя долонями і відчиняє двері.

— До речі, завтра має прийти новий менеджер, тому що пані Вернер звільнилася. Я скажу йому, щоб підійшов до рецепції. Зможеш йому все показати?

— Так, звичайно. Будь обережний.

Цілую його в щоку, обіймаю і Даніель йде.

***

О пів на 10 до готелю заходить симпатичний хлопець у темно-синьому костюмі. Він прямує в наш з Крістофом бік і посміхається.

— Доброго дня. Мені сказали, що тут мене має зустріти симпатична брюнетка на ім’я Амелія, — хлопець ліктями спирається на стійку і дивиться на мене.

— Доброго дня. Ви, мабуть, наш новий менеджер? — запитую, перевіряючи чи немає повідомлень від Даніеля.

ВІн телефонував коли забрав Лару. Це було близько двох годин тому. Але більше він нічого не сказав, тому що був за кермом і квапився відвезти сестру до її батьків.

— Так. Мене звуть Федеріко.

— Чи не казали Вам, Федеріко, що фліртувати з дівчиною боса не гарно? — втручається Крістоф і спопеляє новенького недобрим поглядом.

— Хочу Вам сказати… — він дивиться на бейджик мого друга, — ... Крістофе, що пан Філц мене вже про це попередив, — Федеріко знову дивиться на мене. — І Даніель дійсно сказав так про свою дівчину. Я просто передав його слова.

— Крістофе, — я обходжу друга, кладучи руку на його плече. — Не сварися з менеджером у перший день. Будь ввічливіше.

— Так, бос. Я ж не ти, щоб з начальством сваритися в перший день, — саркастично відповідає друг.

Він отримує від мене недобрий погляд, після чого посміхається і я обходжу стійку.

— Ходімо. Я покажу Вам готель і проведу до кабінету.

Федеріко знову посміхнувся і дозволив зробити йому невеличку екскурсію готелем. Ми перейшли на більш дружні стосунки під час розмови і час від часу він жартував на раухнок декору та працівників. 

На останок я залишила дах, де Федеріко розглядав вид, який відкривався перед нами.

— То кажеш, що ти дівчина Даніеля, так? — він повертає до мене обличчя з посмішкою, а потім знову через декілька секунд відвертається.

— Так. І я б не хотіла, щоб у нас склалися з тобою погані стосунки через те, що ти намагався звабити мене.

Я сумно йому посміхаюся і приєднуюся до нього, розглядаючи вулиці міста.

— Я ніколи так не вчинив би, але приховувати не буду — ти мені сподобалася. Ми можемо просто дружити, не хвилюйся. Та і до того ж я стосунків зараз не шукаю. В мене нещодавно був дуже болючий розрив.

— Співчуваю.

— Не варто. Те що сталося — на краще, — деякий час ми стоїмо мовчки, а потім він продовжує: — що ж, був радий знайомству. Час йти до роботи. Ти не проти, якщо я візьму твій номер з документів і напишу тобі на рахунок прогулянки містом? Я тільки переїхав і ще нічого не бачив.

— Я подумаю про це.

— Подумай, — з посмішкою додає хлопець і першим йде.

Я ще вирішую постояти декілька хвилин, перш ніж повернутися до роботи. Переглядаю повідомлення в соціальних мережах, але від Даніеля досі нічого немає.

Сподіваюся, що з ним та з Ларою все гаразд.