Читати книгу - "Наречена для боса, Астра Вєєр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Діана
- Ді, та кажи вже, що сталося?! Ти ж тільки зі мною розмовляла перед виходом з офісу. Щастя через телефон від тебе капало, - подруга кидається мене заспокоювати.
- Даремно капало, - бурмочу через силу і тягнуся за серветкою.
- Нічого собі настрій швидко змінюється. Хоч поясни, що на тебе найшло? Може, і я з тобою тут литиму сльози.
- Віко, я зустріла її, а вона... такого наговорила…
- Хм, я здогадуватися буду до ранку. Зрозуміло поки, що не чоловіка. Нормально скажи, кого зустріла?
Віка кличе офіціанта і замовляє для нас два коктейлі міцніше.
Пити не хочу, але все ж роблю пару ковтків, щоб говорилося легше.
- Пам'ятаєш, я розповідала про колишню Максима?
- Ти про жабу Карину? Уточнюй, якщо що.
Вона згадує, яке ми стерво прізвисько дали.
- Так ось, вона, жаба ця, раптом причепилася з відвертістю. Бачте, не я одна на фіктивну роль попалася. Вже таких багато було і буде. А я ж кохаю його... як він міг? Навіщо ж приховував?
Хлюпаю носом і в подробицях переказую кожне слово Карини. Не тільки для подруги, але і для себе.
Я звикла шукати логіку у всьому. Наше зіткнення, ні в які рамки не вкладається.
Ну як я могла врізатися саме в неї? Та я б за три вулиці колишню Максима обходила.
Скажи вона, що досі з Максимом, і то б менше повірила. Проте цю її фразу про фіктивність, хіба можна вигадати? Карина показала, що знає про нас, і те, що я помилялася у всьому. І ще те, що, можливо, незабаром займе моє місце.
- Довіряти їй не можна, - насупившись, тягне подруга.
- А кому можна? Максиму? - відчуваю себе знову у розгубленості.
Я ж тільки йому повірила. Тільки відчула, що він мій. І не стала триматися, розкриваючи перед ним своє серце.
- Ді, а як ти сама відчуваєш?
- Страшно повірити Карині, та боюся помилитися в Максимі. Ось що я наразі відчуваю, - гірко зітхаю.
- Ну і як з'ясовувати? Дзвонити йому будеш?
- Ні, поки ні, - хитаю головою, намагаючись міркувати. - Мені треба знати напевно, обдурила стерво чи ні. Максим просив більше про Карину не заїкатися.
Вистачило мені розборок через неї в офісі. Навіть сумніваючись, я боюся Максима втратити. Прийме за істеричку, і тоді напевно зі мною бути не захоче.
- А якщо Карина якраз цього домагалася? - вимовляю далі думки вголос. - Хотіла нашої сварки? Вона знає Максима, і що він біситься, коли жінки його в обмані звинувачують.
- Відпускати багатого чоловіка, авжеж, їй не хочеться, - подруга зі мною згодна.
Думки прояснюються, і поступово думається легше.
Шукаємо в інтернеті відомості про Дієвих, особливо про старшого онука. Нічого такого не знаходимо, тільки по обривках збираємо все, що я знала і так. Де навчався, коли з-за кордону повернувся, обійняв посаду директора “Плей Дієв”. Наші заручини і все на цьому.
- Стоп. Але якби у Максима були у минулому фіктивні наречені, про них би теж просочилася інформація? Чомусь тільки про мене відомо.
- Ну звичайно ж! - Віка схоплюється зі стільця. - Треба знайти цю брехливу жабу і дати їй гарненько за твої сльози.
- А потім вона подзвонить Максиму і переверне на свій лад? Ні вже, не хочеться руки бруднити, - я морщуся гидливо, згадуючи цю Карину прегарну.
- Гадаєш, вона сама відчепиться?
- Сподіваюся на це. Після приїзду Максима, спробую йому якось дати знати про нашу зустріч.
Навіть лаю себе, що могла, як ідіотка, повестися на прийомчики Карини. Максим просив йому вірити, а я досі сумніваюся в нас. Ні, не у своїх почуттях, і не в тому, що мій коханий чесний. Найбільше, у своєму становищі. Скільки я буду потрібна?
У Карини вийшло вдарити мене по самому вразливому. Вона називала терміни, а я задихалася від болю.
Тепер моє дихання повернулося в норму. Сама себе накрутила, от і повелася на злісну стерву. Нехай ще тільки підійде, дізнається від мене, що про неї думаю.
І все ж, розмовляючи далі з подругою на різні теми, я раз у раз поверталася до однієї:
"Чому колишня Максима, називала мене фіктивною нареченою? Знала або випадково з брехнею вгадала?»
Ці думки чіпляють мене, вони ніби тиснуть загрозою.
... Через п'ять неймовірно довгих днів, я поспішаю, як ніколи, на роботу. Ще трохи і зустрінуся з Максимом.
Бос дзвонив з аеропорту і сказав, що спочатку заїде в офіс. І вже звідти зірвемося та поїдемо, куди захочемо.
Не передати словами, як же я сумувала. Без його звичної іронії. Удаваної строгості, за якою Максим ховає турботу. Без наших вечорів і ранків. І мліла від однієї лише думки, швидше відчути на собі його ненаситні губи, руки, і все те, чого так в ці дні не вистачало.
На бігу прощаюся з помічницею по господарству Зінаїдою. Тільки їй наздоганяти мене доводиться. Жінка зі сміхом показує на розстебнуту блискавку на спідниці. Ось до чого мене поспіх доводить. Отримую від неї побажання "Гарного дня", і що чекає нас у свій наступний прихід побачити удвох. Після цього стрибаю у ліфт.
Водія не кваплю тільки з ввічливості. Незручно якось. А сама вистукую по колінах пальцями.
Наші дзвінки і листування мене зігрівали під час відрядження Максима. Але все одно не замінювали бачити його поруч, знати, що він мій. І навіть називати улюбленим босом. Про інший свій "тимчасовий" статус за контрактом, намагалася не думати. Інакше згадувалася підла стерво Карина. Нехай і не мріє, що я їй Максима віддам.
- Діано Віталіївно, ми на місці, - повертається до мене водій.
- Нарешті! Дякую! Один з моїх найкращих днів починається.
На секундочку прикриваю очі, і потім стрілою вилітаю на вулицю.
Мене підвезли прямо до входу в головну будівлю корпорації. Через кілька кроків, я вже входжу у скляні двері. Настрій чудовий. Скоріше б дістатися до приймальні.
- Доброго ранку! - звично вітаю співробітників безпеки.
У відповідь вони не кидаються вітатися зі мною. Замість привітних посмішок, хлопці поводяться стримано, хмуряться. Могла б не надавати стільки значення, але старший у зміні, раптово перегороджує мені шлях.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена для боса, Астра Вєєр», після закриття браузера.