Читати книгу - "Час кохати, Ерін Кас "

— Сашо, — за мною заходить мама. — Подумай серйозно. Ти ж вже не маленька. Ця вагітність дуже невчасно. Та ще й без батька… Ти зможеш продовжити навчання, спілкування з друзями. Жити активним життям. Ти ж хотіла працювати?

— Хотіла, — витираю сльози серветкою.

— Ніхто тобі не заборонятиме. Роби, що хочеш. А дитину народиш пізніше. Коли матимеш поряд міцне чоловіче плече. Погодься, кожна дитина заслуговує на повноцінну сім’ю. А що може дати їй матір-одиначка? Доню, — підходить й обіймає мене, — ну, ти ж чудово розумієш, про що я. Я про усе домовлюсь, одразу заберу тебе додому і ніхто ні про що не дізнається. За кілька днів поїдеш на навчання, а потім взагалі забудеш. Житимеш на повну. Ти ж у нас красуня, все у тебе буде добре. Не обтяжуй себе такими проблемами. Не зараз. Трішки пізніше. Може, й з Мироном складеться…

— Ма, я не зможу її вбити, — плачу не стримуючись. — Хочу жити легко, але не можу. Вона потребує моєї підтримки. У неї зараз є тільки я.

— Подумай, я зайду до тебе пізніше. Думай зараз про найближче майбутнє, а не теперішнє. Кому ти будеш потрібна з дитиною на руках? — кілька секунд дивиться на мене, а тоді виходить.

Щодо останнього мені й думати не потрібно, бо я більше нікого не хочу. Вже спробувала кохання. Вистачило. Це відчуття прекрасне. Чисте. Тремтливе. Але так боляче падати мені ще не доводилось. Тому все, що залишилося у грудях, я збережу для своєї крихітки, а чоловікам більше не місце у моєму серці.