Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

Він дивився на неї і бачив той страх, може, від спогаду про священика, а може, від страху бути

висміяною?

– Біжи, — покірно зітхнула вона. – Побачимося на святі, хіба що завтра прийдеш за покупками. А з

цим Мареком покінчено, не думай про це.

– Я нічого і не кажу.

– Так ти будеш? – швидко спитала вона.

– Подивимось.

Він схопив ручку дверей і вийшов з крамниці.

Це була погана людина. Чому вона вжила слово "була"? Можливо, він перебільшував, тому що для

неї це вже була історія, хлопець прийшов, а потім зник. минуле Якщо хтось запитає Сільвію про Косму, вона, ймовірно, буде говорити в минулому часі. А може, все ж-таки, і ні?

  

Квартира все також тонула в бузку та зелені, цікаво, як вона виглядатиме після зміни власників. Чи

наважиться колись Ядвіга Валясяк повернутися до Вників і знову подивитися на свій дім, де провела все своє

життя? У неї, мабуть, не вистачить сміливості за рік-два сісти перед хатою сусідки — куди завітала, мабуть, випадково, бо дочка має щось влаштувати в Єлєній Гурі, — щоб подивитися, на що перетворилося її минуле

життя. Новий дах, вікна, паркан, зрізаний і замінений модною живоплотом з іншого кінця світу, навіть газони

замість доглянутих клумб і карикатура на собаку в руках нового господаря. Такі зміни можуть вбити старе

серце, а вже точно - душу.

Господині він ніде не бачив, залишив пиво в холодильнику, перевірив електронну пошту, але йому

ніхто нічого не прислав. Увечері, після зустрічі з Майєю, він вирішив зателефонувати всім трьом своїм братам

по злочину. Хоча після вчорашніх подій він мав право розраховувати на куди приємніший кінець дня, аніж

заглиблюватися в справу, але вважав за краще готуватися до гіршого. Якщо ситуація буде розвиватися в

правильному напрямку і вони зайдуть до відповідного порту, одна ніч у ситуації нічого не змінить. Скоріше

за все, ніхто Пйотра Дембіцького тут в підвалі не тримає, щоб кожна година була на рахунку.

За думкою Косми, можливі були три сценарії.

Перший з них припускав, що Пьотр Дембіцький просто покинув духовний стан, втік із примусового

костельного санаторію, і тільки його і бачили. Чи варто в такому випадку тоді його шукати? Зрештою, він

зробив те саме, що й Косма, тільки трохи запізно.

Сценарій номер два був більш песимістичним і припускав, що про молодого священика згадало

минуле. Може, його винюхав хтось із знайомих і помстився? Можливо, він займався чимось більшим, торгівлею наркотиками, педофілією, можливо азартними іграми, і на нього звернули увагу люди, які не

люблять представлятися, не роздають візиток і не займаються проблемами. в обхід державного апарату.

Останній сценарій припускав версію, яка відповідала теорії цього журналіста, Казімєжа Барщика.

Отець Пьотр Дембіцький був переведений в далеку, можливо, навіть закордонну парафію, скориставшись

перевагами церковної програми захисту священиків. Існувала одна передумова, яка поставила цей сценарій

у кінець і робила його найменш вірогідним, і це був єпископ Маріан Кавенський, його особистий дядько.

Якби така програма існувала, дядько мав би про неї знати. Він був дуже динамічним єпископом, ходили

68

чутки про надання йому титулу архієпископа, так що він був надто великим гравцем, щоб не бути знайомим

з такими питаннями. Якби все це було правдою, він би не посилав свого племінника сюди.

Сценарій сходження Ісуса Христа з хреста, головним чином через його надзвичайно фантастичний

вимір, Космою не був взятий до уваги. Поки що.

У той момент, коли він розглядав усі можливі сценарії відносно завдання, яке нав’язав йому дядько, звук гітарного рифу оголосив про надходження текстового повідомлення.

Майя: Через півгодини звільнюся.

Ідеальна синхронізація в часі. Він встигне стрибнути в душ, переодягнутися і привести себе в

порядок. Косма занепокоєно перевіряв вміст своєї валізи, він не готувався до романтичної подорожі і привіз

так мало одягу, що, якщо мав намір залишитися тут до суботи, йому доведеться прати білизну або відвідати

крамницю. Швидко прийнявши душ, він одягнув останнє, що було в нього з чистого одягу, і був готовий йти

до цвинтаря.

Дівчина вже чекала, притулившись до машини. Вона пила воду і виглядала красивою, кращою за всі

травневі світанки й заходи сонця, грози, ранки й вечори.

– Привіт неробам! – сказала вона і поцілувала його в щоку на знак привітання. Він очікував ще

одного поцілунку, але не наважився протестувати. – Мій рюкзак шукача скарбів при мені, можемо йти.

– Я не сподіваюся знайти Ковчег Заповіту, — сказав він з дещицею сумніву.

– Де позитивний настрій? – Майя весело дивилася на нього. – Лампадки – це перший крок, можливо, вони приведуть нас до таємничого склепу, а той приведе нас через тунель під горами до золотого

поїзда28. Може бути й так, я це відчуваю.

Вони підійшли до місця, яке вчора, при світлі ліхтарика показав їм Марек. Дерево, яке спочатку

мало бути ложем любові для священика і доньки костельного, певно, давно зламалося, але було ще живе.

Через пошкоджену гілку