Читати книгу - "Вбивці на борту, Гюнтер Проділ"

Ферраті забальзамував і сховав труп не сам, а за допомогою свого відданого камердинера Самі Кхурі.

Лише тепер Монтеро дізнався, звідки у Самі були такі вичерпні дані про приватне життя міністерського чиновника.

— А в якій кімнаті і за якою панеллю стоїть камердинер? — запитав він.

— Він живий. Я просто надав йому відпустку на час свого відрядження, а завтра вранці Самі мусить повернутися на роботу.

Монтеро охоче сказав би: ти ще здивуєшся, дізнавшись, де провів свою відпустку відданий камердинер. Однак втримався від спокуси.

За кілька годин, коли комісар уже знову сидів у своєму службовому кабінеті, друкуючи на машинці звіт про арешт Ферраті, йому доповіли, що на кінцевій зупинці першої лінії метро знайдено труп Самі Кхурі. Алжірця застрелили. Вбивця не залишив слідів, свідків теж не було. Очевидно, банда, що найняла і використала Самі Кхурі для ліквідації свого конкурента Ферраті та його організації, постаралася позбутись і небезпечного свідка. Самі, який зрадив свого господаря, міг би зрадити й нових хазяїв…

Результати кількатижневого розслідування злочинної діяльності Ферраті та його банди були справді сенсаційні. Поважний міністерський чиновник, як виявилось, протягом цілого десятиріччя контролював усю контрабандну торгівлю наркотиками від Танжера до Ріо-де-Жанейро, від Рима до Нью-Йорка. Скільки мільйонів він на цьому заробив, досі не знає ніхто. В його квартирі було знайдено акції, облігації та інші цінні папери на 12 мільйонів марок. Можна не сумніватися, що це було лише часткою його справжнього багатства. Жодна людина не дізнається, в яких закордонних банках і під якими прізвищами він депонував пакети акцій і валюту, ніхто не знає точно, як він, перебуваючи у в'язниці, продовжує впливати на капіталістичну економіку. Про вплив гангстерів типу Ферраті на економіку США якось писала нью-йоркська «Уолл-стріт джорнел»: «Звідки взялася більша частина грошей, вкладених в американську промисловість? Головні джерела — це, очевидно, банки і страхові компанії. Але уряд у Вашінгтоні переконаний, що інша група, гангстерський світ, також займає чільне місце в цьому списку».

Начальник детройтської поліції Джордж Едвардс повідомив сенатську комісію, що гангстери керують 98 підприємствами міста з капіталом щонайменше в п'ятдесят мільйонів доларів.

У Нью-Йорку федеральний прокурор Роберт Моргентау на цю ж тему висловився так: «У нас гроші, що з таємних джерел надходять до пристойних підприємств, стають проблемою, яка наводить жах…». А колишній міністр юстиції США Роберт Кеннеді прямо заявив: «Гангстери діють у всіх можливих галузях економіки— в банках, в автомобільній і верстатобудівній промисловості».

Тільки уявити собі: гангстерський бос Ферраті, хоч і перебуває в тюрмі, завдяки своїм пакетам акцій панує над банками, автозаводами, фабриками!

Ферраті взагалі опинився у в'язниці лише через свою пожадливість і прагнення до нових джерел прибутку. Не тільки наркотики були «спеціальністю» цього злочинця. Він торгував і живим товаром.

Торгівля наркотиками й торгівля дівчатами вже давно вважаються в криміналістиці рідними сестрами. Найвідоміший торговець наркотиками в США Лакі Лючано (він тим часом мирно помер на острові Сіцілія) все своє життя заробляв на проституції, викачав багато мільйонів з незліченних будинків розпусти, що їх він утримував у Північній і Південній Америці. Можливо, що Ферраті наслідував його приклад. У всякому разі француз серйозно зацікавився торгівлею дівчатами. Він поставив цей бізнес, що досі існував у Європі під девізом «Білий вантаж—за океан», з ніг на голову, В той час, як у Європі десятки торговців живим товаром намагалися за допомогою красномовних обіцянок завербувати дівчат, аби потім продати їх у будинки розпусти до Південної Америки, Африки, Близького Сходу, Ферраті взявся за справу з іншого боку. Європейські дівчата — цівілізовані, самовпевнені і «знали собі ціну». Їм треба було добре платити, а це відбивалось на зиску. Крім того, ставало дедалі важче добиватися віз на виїзд із європейських країн.

Та водночас у Європі, особливо в Західній Німеччині, перебували сотні тисяч солдатів американської армії, що нудьгували і були готові платити за розваги стійкими доларами. Займаючись торгівлею наркотиками в Мексіці (тамтешні посередники контрабандою провозили кокаїн, героїн і опіум через кордон до США), Ферраті знав, як легко в цій країні за невеликі гроші залучити молодих дівчат до проституції. Місцеві власті, щоб позбутися безробітних дівчат, яких у сільських місцевостях — сотні тисяч, охоче видавали їм виїзні паспорти.

У західноєвропейських гарнізонних містах, завдяки зусиллям Ферраті, темпераментні мексіканки скоро стали «останнім криком моди», вони дуже пожвавили «діяльність» будинків розпусти, нічних барів. Але це розлютило конкурентів, які вчинили змову, жертвою якої, врешті-решт, і став Ферраті. Хто був ініціатором цієї змови? Паризька поліція не виявила цього й досі.

Справа Ферраті, таким чином, закінчилась. Торговця наркотиками засуджено до довічного ув'язнення. Чи справді він помре у в'язниці, чи за 5—10 років його помилують — важко сказати. Але не можна обминути жахливого, безприкладного в історії криміналістики злочину, розкритого завдяки арештові Ферраті.

Як звичайно, під час поліцейських розслідувань слідчі намагались виявити якнайбільше спільників Ферраті. Оскільки сліди вели до різних частин світу, комісар Монтеро не міг зайнятися справою сам і знехотя був змушений звернутись до міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу), європейський штаб якої міститься у старому палаці на Рю Поль Валері поблизу Єлісейських полів.

Щоправда, дальші події розвивались інакше, ніж у детективному фільмі. Не було ніякого елегантного комісара Інтерполу, що поспішає сісти в трансокеанський авіалайнер. Просто Інтерпол розіслав до управлінь поліції різних країн відповідні запити, бо він аж ніяк не є оточеною таємницями організацією вправних супер-детективів, якою його зображують у відповідній літературі, а звичайною неромантичною канцелярією, службовці якої.більшу частину свого життя провадять за письмовим столом і стрілянину бачать лише на екранах своїх телевізорів. Один з ретельних службовців Інтерполу склав, грунтуючись на справі Ферраті, тверезий запит, що надійшов і до управління поліції в Мехіко. У запиті констатувалось, що арештований у Парижі Ферраті зізнався у ряді вчинених ним злочинів і звинуватив у спільництві мексіканських громадян — 56-річну Дельфіну де Хесус Гонсалес і 42-річну