Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

- Я теж не можу жити з цим почуттям провини. Жити, знаючи, що через мене життя двох інших людей наражаються на небезпеку, це вище моїх сил. Я знаю, що тільки я одна в усьому винна. Я повинна їх врятувати ...

- Послухай, я постійно тебе звинувачував в тому, що сталося, а тепер ти повторюєш мої слова. Але подумай, Варя, разом у нас більше шансів врятувати Ліз і Марійку, - спробував він її зупинити.

- Я сама повинна все виправити і зараз же.

Вона поклала слухавку до того як він встиг сказати ще щось, що могло похитнути її рішучість. Раптове передчуття біди охопило її, навалилася якась приреченість, і, щоб скинути цю непосильну ношу, Варя поспішила на посадку.

Вийшовши з літака в Венеції, її серце мимоволі стиснулося від спогадів про те, що їй довелося тут пережити. Але щоб не розгубити свою впевненість, вона промовила сама до себе: «Два життя залежать від тебе і потрібно поспішати, інакше Дмитро скоро буде тут і не дозволить здійснити задумане. Ризикуватиме собою, а ще одне життя під загрозою на своїй совісті я не витримаю ».

Варя рішуче попрямувала на пошуки піцерії Карло і, поблукавши кілька хвилин вузькими вуличками, увійшла туди в той момент, коли він натирав келих за барною стійкою. Побачивши Варю, яка входить в зал піцерії, Карло трохи все не випустив з рук, очі запалахкотіли вогнем, але стримавши свій порив, він надав своєму обличчю буденний вираз і спокійним голосом сказав так, немов вони зустрічалися щодня, або як ніби тільки вчора розлучилися:

- Привіт, Русалка. Не чекав тебе знову тут побачити. Ось уявляєш, мій бармен звільнився, і тепер мені самому доводиться займатися баром, поки не знайду заміну ...

- Карло, мені потрібна твоя допомога, - Варя відразу ж перейшла до справи без зайвих слів.

Його обличчя негайно пожвавилося, він поспіхом відставив свій келих, і повівши дівчину за руку до столика біля вікна, сказав, сідаючи поруч з нею:

- Ти ж знаєш, Русалка, я заради тебе готовий життя віддати. Що я можу для тебе зробити?

Варя пояснила суть справи. Їй потрібно було, щоб хтось її видав Антоніо, зажадавши обіцяну винагороду. Необхідно було, щоб все виглядало так, ніби її спіймали і проти волі передають Красунчику. Вона була впевнена, що він все ще її шукає, виходить і вимоги винагороди теж актуальні.

- Русалка, ти при своєму розумі?! Ти уявляєш, що він з тобою зробить? - обуренню Карло не було меж. - І ти хочеш, щоб я власними руками віддав тебе цьому мерзотнику?

- Карло, я не бачу іншого способу дістатися до замовника, - спробувала його вмовити Варя і додала з щирою посмішкою: - А якщо ти будеш поруч, я буду знати, що не сама, що ти допоможеш, якщо щось, або викличеш поліцію ...

- Ні! - відрізав він. - Я не буду в цьому брати участь і тобі не дозволю. Я краще зв'яжу тебе по руках і ногах і відправлю назад додому.

Варя, злякавшись, щоб він дійсно не здійснив свою погрозу, піднялася і, нібито нервово проходжуючи, почала потроху наближатися до вхідних дверей.

- Якщо не хочеш допомагати, то краще не заважай. Я все одно знайду спосіб вийти на Антоніо і Лоренцо, і ніхто мене не зупинить. Краще б я сюди не приходила, - додала вона в серцях, взявшись за ручку дверей і маючи намір швидше піти.

Але Карло в два стрибки подолав розділяючу їх відстань, і схопивши її за руку, утримав.

- Я не говорив, що не хочу тобі допомогти. Просто є інший спосіб без такого ризику, - сказав він примирливим тоном. - Дай мені пару годин, і я буду все знати, весь підспідок, про цього Лоренцо, а тоді вирішимо, що робити далі. А до Красунчика я тебе не повезу, навіть не вмовляй. Після того як ти спустила його зі сходів, він не подивиться на бажання замовника і просто вб'є тебе, попередньо помучивши і познущавшись.

Варя зрозуміла, що тепер він її просто так не відпустить, тому вона зважилася піти на невелику хитрість. Зробивши вигляд, що приймає його умови, вона погодилася поснідати і відпочити, поки він буде збирати інформацію.

Сидячи за столиком в очікуванні свого замовлення, вона відчайдушно міркувала, як їй без допомоги Карло знайти Антоніо. Раптом двері відчинилися, і в зал своєю сонної ходою заплив зведений брат Карло. Хорхе окинув зал ледачим поглядом і, зустрівшись очима з Варею, він якось змінився в обличчі і попрямував не поспішаючи до неї.

- А я був про тебе кращої думки, вважав, що помилився на твій рахунок, а ти повернулася, - кинув він презирливо. - Напевно оцінила багатство брата, яке втратила, не погодившись стати його дружиною.

- Я теж рада тебе бачити, Хорхе. Але не збираюся тебе ні в чому переконувати.

Варя демонстративно відвернулася від нього до вікна. Але раптом їй прийшла в голову ризикована ідея, може Хорхе саме та людина, яка навіть не усвідомлюючи зможе їй допомогти.

- Хорхе, а ти знаєш Антоніо на прізвисько Красунчик? - запитала вона, повертаючись з люб'язною посмішкою.

- Це того, від якого тебе ховав Карло? - відповів він питанням на питання, свердлячи її поглядом.

Дівчина кивнула і продовжила, все ще посміхаючись:

- Я знаю, що ти не бідний чоловік, але як сказав один мій знайомий: «Грошей багато не буває». Адже так? Тому я пропоную тобі заробити. Відведи мене до Красунчика і отримаєш від нього винагороду ...

- Ага, а від брата кулю в голову, - перервав він її з легким смішком. - Ні, шукай іншого дурня!

Посмішка зникла з Варіного обличчя. Невже її плану не судилося здійснитися? Невже, щоб звільнити Ліз і Марійку, доля хоче пограти не тільки її життям, а й життям Дмитра або Карло.

- Ну хоча б скажи його адресу, а я сама придумаю, як вчинити. Клянуся, що Карло не дізнається, що це ти сказав мені, де шукати Красунчика.

Варя з надією подивилася в його ледачі очі. Хорхе ж, здавалося, подумки зважував всі за і проти, і нарешті зважившись, майже пошепки вимовив: