Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

З ним я хоч ненадовго забувала про брата, що поїхав з загоном, і про самого Дракона.

Не повернувся принц зі своїми людьми аж до балу. Лише напередодні ввечері прийшла настала звістка, що загін Чорного дракона помічений на межі столиці. З самого ранку я побігла до лікарні, боячись, що може знадобитися моя допомога. Але цього разу поранених було небагато, і братика серед них не помітила. Його побачила на одну митть крокуючим до казарм. Усього сірого в дорожньому пилу, втомленого й пошарпаного, але усміхненого на всі свої тридцять два якійсь красуні.

Серце моє трохи заспокоїлося, але все ще в тривозі. Асгарда я ніде так і не помітила, хоча слуги шепотіли, що він теж прибув, живий і неушкоджений.

Отже, зустрінемося вже на балу.

Увечері перед самою урочистістю моя служниця хвилювалася сильніше за мене. Мірана разів двадцять поправляла мені зачіску і блистки, половину яких я благополучно зрізала.

Побачивши результат, бідолаха спочатку охнула, прикривши рот долонькою, але потім, описавши кілька кіл навколо мене і уважніше розглянувши, погодилася зі мною, що стало набагато краще. Сукня вигідно підкреслила фігуру, зробивши її тендітною. Я сама собі здавалася легкою та невагомою. Ех, братика сюди з його магією, злетіла б над землею.

Зібрала мене служниця трохи раніше за визначений термін, тому довелося сидіти і чекати, коли за мною зайдуть. Мірана тільки нервувала, бігаючи з кута в кут, і щоразу заглядаючи у дзеркало, перевіряючи, чи все добре.

Нарешті у двері постукали, і на порозі з'явився лікар. Я його не бачила з того дня, коли розкрила свою особистість.Нині стало ніяково від одного його погляду.

- Ходімо! - вклонившись, запропонував він мені свою руку, без зайвих церемоній.

Коли я взяла його під лікоть, повів коридором до сходів. За нами вирушили парочка слуг та стражників. Напевно, лікареві велика свита не належить.

Слідувала за ним мовчки, не знаючи, що сказати, тривожно поглядаючи на старого. Раптом він передумав покривати та захоче відкрити мій секрет?

- Ви, як почуваєтеся? - видавила, нарешті, з себе, коли вже стало нестерпно йти в тиші.

- Зі мною все буде гаразд, - промовив лікар, доторкнувшись до моєї руки. - Вибачте, що довгий час не заходив, бачити вас було боляче.

Від його слів стало ще важче на серці.

- Я розумію, - відповіла на це, дивлячись собі під ноги.

Туфельки були чудові: білі, шовкові з ніжними персиковими квіточками. Дуже красиво поєднувалися з квітами у волоссі та прикрасами. Майже такі ж були на його дочці того фатального дня.

Прибули ми до зали, де мала відбутися урочистість точно у призначений термін. Там уже юрмилося безліч народу. Потрібно сказати, що приміщення не було прикрашене зовсім. Ні квітів тобі, ні гірлянд, тільки вбрання на жінках і чоловіках створювали відчуття свята, різних кольорів та форм. Жінки наче живі квіти ширяли в просторі.

На іншому від нас кінці величезної зали, був трон з такими ж прапорами, як у приймальні імператора. Тільки самих коронованих осіб поки що не було.

Несподівано залунала урочиста музика, і народ швидко розступився, утворюючи прохід посередині.Першою у дверях з'явилася юна леді, років п'ятнадцяти, що вела за руку найменшого принца. Дівчина була б чудова, з попелястим кольором волосся, темно-сірими очима, але погляд цих очей був надто гострим і холодним. По залі пройшов пошепки: «імператриця!»

– Що? Імператриця? – повторила я за всіма. - Така молода? Це ж, в скільки вона народила?

Або це якраз той випадок, коли зовнішність буває оманлива. На вигляд дівчині років п'ятнадцять, але судячи з п'ятирічної дитини, їй принаймні є вже двадцятник, а то й більше.

Маля було дуже схоже на свою матусю. Як же його звати? Яструб? Схожий на хижого птаха.

Як тільки імператриця та її син зайняли належні їм місця біля трону, двері знову відчинилися. Наступним з'явився Вовченя. Він крокував зовсім один, гордо задерши підборіддя, недбало окидаючи натовп. Маленький, а вже гонору у дорослих набрався.

Проходячи повз мене, Халгер несподівано підморгнув і, швидко приховавши посмішку, пройшов далі.

Усміхнулася йому слідом. Ну, який він самотній, треба назвати його Благородним. А що, шляхетності цій родині якраз не вистачає.

- А де його мати? - запитала несподівано у лікаря.

Той хвилину зволікав, але все ж таки відповів:

- Померла шість років тому.