Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

— Я нічого не зрозуміла… — похитала головою дівчина.

— Не суть… Коротше, у кого більше запасів і вистачило на довше, той і перемагав. Так зрозуміло?

— Так, так, — кивнула Сашка. — Але ж Вторгнення теж війна?

— І?

— Чому ці запаси не використовуються?

— Швидше за все з найбанальнішої причини. Усі, хто про склад знав, загинули. А решті навіть на думку не спало, що такий скарб треба шукати поруч із сміттєзвалищем.

— Отже, нам треба скоріше розповісти всім! — збуджено засяяла очима дівчина. — Тут їжі стільки, що ціле місто нагодувати можна.

Все ж таки інтуїція сильна штука. Одразу попередила мене, звідки чекати на проблеми. Ні, вбивати Горобчика, ніхто, звичайно ж, не буде. Але цвірінькання треба зменшити.

— Пам'ятаєш, що сталося, коли я кинув тобі монетку біля харчевні Возгена?

— Причому тут це? — пробурчала, трохи почервонівши, дівчина, мабуть, згадавши, як її трусили вниз головою, змушуючи віддати гроші.

— Бачу, що не забула. Так ось... Як тільки Сидір дізнається про склад, «Злидні» відразу накладуть на нього лапу і нікого іншого навіть близько не підпустять.

— Але ж тут усім вистачить… — недовірливо похитала головою Сашка. — Навіщо скупитися?

— Справа навіть не в продуктах... Точніше, не зовсім у них... Трясця. Як тобі простіше пояснити?.. Наявність цього складу ламає весь нинішній уклад. На чому тримається Сидір зі своєю бандою? На договорі із Хантерами. Інопланетяни не втручаються в наші тутешні справи, а в чомусь навіть підтримують «злиднів», наприклад, дозволом на зброю. Ті, у свою чергу, забезпечують у передмісті порядок та безперебійне постачання крові у потрібних обсягах. А тепер уяви, що всі дізналися про склад та отримали доступ до необмежених запасів їжі. Хто, при здоровому глузді, після цього піде добровільно здавати кров за нещасний талончик на синтетичну їжу? Для «Злиднів» це катастрофа. Один день зірваних поставок крові, і розбиратися прибуде загін карателів. А андроїдам не цікаві причини та пояснення. Не можеш забезпечити — здавай сам. Вони не розбиратимуться, а просто влаштують облаву і відправлять до Клітки всіх, хто підвернеться під руку, не зважаючи на вік. І викачають насухо.

Дівчина мимоволі здригнулася.

— Ось-ось. А тепер, після всього, що я розповів, дай відповідь сама: як діятиме Сидір, коли дізнається про нашу знахідку?

— Виставить охорону…

— І…

— І зробить так, щоб ця новина не поширилась далі… — зітхнула дівчина. — А нас уб'ють…

— Тихіше, тихіше… — обійняв за плічка і злегка притиснув до себе. — Ніхто нікого не вб'є. Відповідаю… Ти тільки тримай язик за зубами і слухайся у всьому.

— Я й так слухаюсь, — пробурмотіла мені в плече Сашко. — Ти розумний, хоробрий, шляхетний. Я тобі вірю. Мені з тобою добре.

— Мені теж…

Щось розмова не туди звернула. Я буквально відчув тепло, яке випромінює дівчина. А ще долоні якось інакше почали сприймати її тіло. Воно ніби стало м'якшим, ніжнішим, податливішим. Так і хотілося стиснути міцніше, до зойку, до стогону, а потім... Дівча задихало частіше й голосніше.

Чорт, у мене ж ментальність уже до третього рівня прокачана! Відповідно, якщо вона не чує мої думки, то емоції відчуває напевно.

Я квапливо розтиснув обійми і ступив назад. Трясця, не дарма кажуть, що у чоловіків лише дві думки. І якщо питання щодо «пожерти» вирішено, то кров одразу припливає в нижню частину організму. Запитань і проблем стільки, що в обох руках не винести, починаючи з того, що стратегічний об'єкт за визначенням не може не охоронятися, а ми без попиту вторглися на його територію, і до майбутніх розбірок із «Злиднями», а мені потрахатись закортіло.

Ні, так то воно справа хороша і для здоров'я корисна. Ось тільки просто тут і зараз недоречна. Та й Горобчика я, якщо чесно, все ще не сприймаю як статевозрілу особу. А педофілія — навіть тепер, коли відмерли всі закони та заборони — злочин гірший за канібалізм. Загалом, встигнеться. А поки що нічого засиджуватися. Треба йти далі. Адже якщо є вхід, значить, має бути й вихід… Якщо тільки це не одні й ті ж двері.

— Я щось так не роблю? Ти все ще сердишся? — жалібно подивилася на мене дівчина, після того як я відсунувся.

— Ні. З чого ти взяла?

— Від тебе таким холодом повіяло. І ти зовсім чужий став. Як андроїд.

— Нормально все, — торкнувся її щічки кінчиками пальців і злегка погладив. — Просто клопотів багато. А ти… — Батько завжди казав, що жінкам не можна брехати. Вони брехню краще за будь-якого детектора відчувають. Тож тільки правда. Або треба сильно вірити у власні слова. А ще на моїй стороні була «Ментальність +3». — Мені поруч із тобою так добре, що я про все на світі забуваю. І це може погано закінчитись… Не можна розслаблятися. Потерпи ще трохи.

— Я розумію… — голос знову бадьорий і веселий. — Я не відволікатиму. Ти чоловік, і ти головний. Роби, що вважаєш за потрібне. Я просто буду поряд…