Читати книгу - "Інформатор"

— Я не завдам шкоди брату.

— Тобі й не треба цього робити. Бачу, ти не знаєш, як працює залякування. А я міг би книгу про це написати. Це все, що я вмію. Це те, що приносить мені насолоду. І Грітт повинен це усвідомити. Якщо я піду на дно, то потягну з собою і тебе, і багатьох інших людей. Але до цього не дійде. Ти маєш переконати Грітта, що йому слід тримати язик за зубами і не смикатися. Зроби це — і тоді все буде чудово.

Вождь потягнувся і закрив ноутбук.

— А що будемо робити з шерифом Піккетом? — запитав він.

— У нього немає юрисдикції в цій справі. Вона є лише у тебе. Для шерифа це навіть краще, на одну справу менше. До того ж я сам можу потурбуватися про Піккета. Залучися підтримкою Грітта. Переконайся, що Мангер зник. Постарайся відволікти хлопців із Фолі, й ми переживемо цю невеличку бурю.

— А хлопець із розбитим носом?

— Завтра увечері він уже буде далеко звідси. Я про це потурбуюся.

Лейсі повернулась на роботу на повний робочий день, і її присутність в офісі трохи підняла дух колег, які болісно переживали загибель Г’юго. Гейсмер і Лейсі не розповідали всіх подробиць, але панувала загальноприйнята думка, що його смерть — це не просто трагічний збіг обставин. Для такої маленької агенції втрата одного зі своїх стала тривожною звісткою. Адже досі ніхто у РСП не вважав свою роботу небезпечною.

Лейсі все ще рухалась повільно, її голова була обмотана шарфом, щоправда, модним, колекція яких ставала дедалі більшою, та всім було приємно бачити дівчину, яка додавала колегам натхнення. Сили поступово поверталися до Лейсі, тож вона могла працювати довше.

Через два дні після того, як Клаудії Макдовер повідомили про скаргу, Лейсі сиділа за столом, коли задзвонив телефон. Це був Едгар Кіллбрю. Він розмовляв зверхньо навіть по телефону.

— Знаєте, міс Стольц, чим більше я вивчаю цю скаргу, тим більше переконуюсь, що вона жахлива, — почав він. — Ця скарга безпідставна, і я не можу повірити, що ваша організація всерйоз взялася її розглядати.

— Ви вже це говорили, — спокійно відповіла Лейсі. — Ви не проти, якщо я запишу цю розмову?

— Мене не хвилює, що ви там зробите.

Лейсі натиснула кнопку запису на телефоні й запитала:

— Отже, чим я можу вам допомогти?

— Ви можете відхилити цю дурну скаргу, ось що ви можете зробити. І перекажіть містеру Грегу Маєрсу, що наступних десять років він не відірве свій зад від судової лави, відповідаючи на позови про наклеп.

— Перекажу. А ще я впевнена: містер Маєрс усвідомлює, що ніякого наклепу чи дискредитації у його скарзі немає, оскільки вона не була зроблена публічно.

— Це ми ще подивимось. Я вирішив не подавати прохання про припинення розслідування лише тому, що це приверне зайву увагу до справи. У Раді п’ять членів, п’ять політиканів-юристів, які підлещуються до губернатора. Я не довіряю жодному з них, коли йдеться про зберігання секретів, так само як і людям у вашому офісі. Ніхто не повинен про це дізнатися. Ви розумієте, міс Стольц?

— Ми уже обговорювали це в кабінеті судді Макдовер два дні тому.

— Значить, поговоримо про це ще раз. Надалі я хочу знати більше про ваше розслідування. Безсумнівно, воно нікуди не приведе, тож я хвилююсь, що у пориві відчаю ви почнете звинувачувати будь-кого, хто хоча б віддалено знайомий із моєю клієнткою. Так народжуються чутки, зловісні чутки, міс Стольц, і, бачите, я просто не довіряю вам чи будь-кому іншому, хто займається цією справою.

— Ви занадто переймаєтесь, містере Кіллбрю. Ми робимо свою роботу і дотримуємося політики конфіденційності. Я не вправі обговорювати наше розслідування.

— Я вас попереджаю: якщо ця справа перетвориться на полювання на відьом і постраждає репутація моєї клієнтки, то я засуджу вас і містера Гейсмера, а також усіх інших у вашій організації за наклеп.

— Гаразд. Ми подамо зустрічний позов за безпідставні звинувачення.

— Чудово, просто чудово. Побачити вас у суді — це справжня насолода для мене. Це моє природне середовище, міс Стольц, але не ваше.

— Ще щось, містере Кіллбрю?

— Нічого. Гарного дня.

Хоча Лейсі розмовляла по телефону стримано, цей дзвінок її збентежив. Кіллбрю був безстрашним адвокатом, сумнозвісним прихильником тактики «випаленої землі». Якщо він подасть позов, його, врешті, визнають безпідставним, але перспектива зіткнутися з Кіллбрю лякала. Адвокат мав рацію: зала суду — його природне середовище, він заробляв тут великі гроші, такі, яких Лейсі й не бачила ніколи. Дівчина дала прослухати запис розмови Майклу, але той тільки розсміявся. Він уже отримував раніше такі погрози, це Лейсі зіткнулася з таким уперше. Доки у РСП сумлінно виконували свою роботу і не виходили за межі дозволеного, агенція фактично мала імунітет від громадських позовів. Інакше їй би просто не дали розглянути жодної скарги.