Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82"

підплив до перископа: йому здавалося, що вітрило застилає все небо. Нічого дивного — вітрило розкинулося на 4,6 мільйона квадратних метрів, з’єднуючись із капсулою тросами завдовжки близько 160 кілометрів. Величезне полотно, зшите з усіх вітрил усіх кліперів, які перевозили чай по китайських морях, линучи, мов хмари, не могло б зрівнятися з єдиним вітрилом, що його підставила Сонцю “Діана”. Одначе міцністю воно ненабагато переважало мильну бульбашку: ці майже п’ять квадратних кілометрів алюмінованого пластику мали завтовшки всього лише кілька мільйонних сантиметра.

— До старту — десять секунд. Увімкнути всі системи телезапису.

Така величезна і водночас така делікатна річ здавалася просто неймовірною. Ще важче було уявити, як це крихке дзеркало лише завдяки тиску світла, що на нього падало, здатне відбуксирувати їх за межі земного тяжіння.

— …П’ять, чотири, три, два, одия, віддати кінці!

Сім лез перетяли сім тонких тросів, які з’єднували яхти з кораблем-базою, де їх зібрали і спорядили в плавання.

До цієї миті всі вони разом кружляли над Землею, рівно тримаючи стрій, а тепер яхти кинуться врозсип, немов гнане вітром насіння кульбаби. Перемога дістанеться тому, хто першим пройде повз Місяць.

Здавалось, ніби на борту “Діани” нічого не змінилось. Проте Мертон знав, що це” не так, і хоч тіло не відчувало руху, пульт управління показував, що зараз він рухається з прискоренням приблизно в одну тисячну сили ваги. Для ракети така цифра була б сміховинною, але на сонячній яхті це було досягнуто вперше. Конструкція “Діани” надійна, її гігантське вітрило підтверджувало його розрахунки. При такому прискоренні досить двох витків навколо Землі, щоб розвинути другу космічну швидкість — після цього він може взяти курс на Місяць, використовуючи всю потужність залишеного позаду Сонця.

Всю потужність Сонця… Він криво всміхнувся, пригадавши свої спроби пояснити відвідувачам його лекцій там, на Землі, що таке сонячне плавання. У ті далекі дні це був єдиний спосіб, в який він міг добути кошти. Хоч він, бувши Головним конструктором Космодинамічної корпорації, і мав на своєму рахунку цілу серію вдалих космічних кораблів, його фірма, треба сказати, особливого захвату до його хобі не відчувала.

— Простягніть руки до сонця, — казав він. — Що ви відчуваєте? Тепло, звичайно. Та, крім того, є ще й тиск, хоча його неможливо відчути, настільки він мізерний.

На всій долоні він дорівнює всього лиш одній мільйонній частці грама. Але в космосі навіть такий малий тиск може мати значення: адже він діє постійно, година по годині, день по дню. І, на відміну від ракетного пального, надається він безкоштовно і в необмеженій кількості. Якщо ми захочемо, то можемо скористатися цим, можемо створити вітрила, здатні вловлювати сонячне світіння.

Тут він, бувало, витягав кілька квадратних метрів призначеного для вітрил матеріалу і кидав його в зал. Срібляста плівка в’юнилась, немов клуби диму, затим, підхоплена потоками теплого повітря, повільно здіймалася до стелі.

— Бачите, яка вона легенька? — провадив він далі. — Два і шість десятих кілометра такої плівки важать лише тонну, витримуючи до трьох кілограмів світлового тиску. Під тиском вона починає рухатись, і, приєднавши до неї троси, ми можемо примусити її тягти нас за собою.

Прискорення, ясна річ, буде мізерним — близько однієї тисячної сили ваги. Це ніби небагато, та давайте подивимось, що це означає.

Це означає, що першої секунди ми пройдемо половину сантиметра. Я гадаю, равлик, коли він при повному здоров’ї, може досягти більшого. Але за хвилину пройдений нами шлях складе вже вісімнадцять метрів, і ми рухатимемось із швидкістю трохи більше одного і шести десятих кілометра на годину. Не так уже й погано для апарата, якого рухає сонячне світло! Через годину ми перебуватимемо за шістдесят чотири кілометри від старту, рухаючись із швидкістю 128 кілометрів на годину. Пригадайте, будь ласка, що в космосі немає тертя. Досить надати предметові руху, і він рухатиметься вічно. Ви будете вражені, коли я скажу вам, скільки проходитиме наш вітрильник у кінці першого дня подорожі, почавши з прискорення в одну тисячну сили ваги. Близько трьох тисяч кілометрів на годину! Якщо його вивести на орбіту, — а це, звісно, неодмінна умова, — через кілька днів він може досягти другої космічної швидкості. І все це без жодної краплини пального!

Що ж, він переконав їх. Врешті він переконав навіть Космодинамічну корпорацію. І в останні двадцять років з’явився новий вид спорту, він уже почав окупати себе завдяки рекламі й телерепортажам. У нинішніх гонках мова йшла про престиж чотирьох континентів, і вони зібрали найбільшу кількість глядачів.

Старт “Діана” взяла добре — пора подивитись, як ідуть справи у суперників. Тільки рухатися треба надзвичайно обережно. Хоча між капсулою керування і тонкою оснасткою були встановлені амортизатори, він твердо вирішив не ризикувати. Мертон зайняв позицію біля перископа.

Ось вони всі, немов дивні сріблясті квіти, що розпустилися на темних полях космосу. Найближча до нього “Санта Марія”, яка виступала за Південну Америку, йшла всього за 80 кілометрів від “Діани”. Вона була схожа на дитячий повітряний змій, тільки з ребром понад кілометр завдовжки. Трохи далі — “Лебедєв” від університету Астрограда, схожий на мальтійський хрест; очевидно, його розташовані хрестом вітрила для підсилення маневреності можна було ставити під різними кутами. На відміну від нього, вітрильник “Вумера”, що виступав за Федерацію Австралазії, являв собою простий парашут окружністю 6,4 кілометра. “Арахна”, яка представляла “Дженерал Спейскрофт”, — у цілковитій відповідності із своєю назвою — скидалась на павутину; цей же принцип було покладено і в основу її конструкції: з центра висувались, розбігаючись по спіралі, човники автоматичної дії. Таку ж конструкцію, тільки трохи меншого розміру, мала “Павутинка”, яка виступала за корпорацію “Єврокосмос”. “Сонячний промінь” від Республіки Марс являв собою плоске кільце з отвором у центрі діаметром з кілометр, і те кільце повільно оберталося навколо своєї осі: відцентрові сили надавали йому остійності. Ідея була давня, проте поки що нікому не щастило здійснити її. Мертон був твердо переконаний, що при поворотах це завдасть марсіанам немало турбот.

Та до цього ще шість годин ходу; за цей час яхти пройдуть першу чверть свого повільного і величного двадцятичотирьохгодинного шляху по орбіті. Тут, на початку пробігу, всі вони рухаються просто від Сонця, так би мовити, випереджаючи сонячний вітер. Треба витиснути все можливе з цього початкового відрізка дистанції, перш ніж яхти опиняться на протилежному боці Землі, коли вони підуть назустріч Сонцю.

Пора провести першу перевірку, сказав собі Мертон, поки плавання не становило ніяких труднощів. З допомогою перископа він ретельно оглянув вітрило, приділивши особливу увагу місцям кріплення