BooksUkraine.com » Детективи » Смерть — діло самотнє 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть — діло самотнє"

190
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Смерть — діло самотнє" автора Рей Бредбері. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 90
Перейти на сторінку:
їх, хлопче! — сказала вона.

Я випалив ще шістнадцять разів. І влучив ненароком у дві мішені, дарма що й не бачив їх — так запітніли в мене окуляри.

— Досить? — тихо спитала ззаду Енні Оуклі.

— Ні! — крикнув я. Потім, уже неголосно: — Так. А чого ви вийшли з тиру на поміст?

— Боялася, щоб мене там не застрелили. Оце щойно якийсь псих розрядив дві рушниці не цілячись.

Ми поглянули одне на одного, і я почав сміятися.

Вона послухала й запитала:

— Це ви смієтеся чи плачете?

— А вам як здається? Мені треба щось робити. Скажіть що.

Вона довго вдивлялась у моє обличчя, а тоді пішла в кінець тиру й заходилася вимикати мішені — прудких каченят, клоунів-стрибунців, різнобарвні лампочки. В глибині приміщення відчинилися двері. На порозі забовваніла темна жіноча постать. Жінка сказала:

— Коли вже ви такий охочий стріляти, то ось вам добра мішень. — А тоді зникла.

Минуло з півхвилини, поки я здогадався, що маю піти за нею.


— І часто з вами таке буває? — спитала Енні Оуклі.

— Ви вже пробачте, — мовив я.

Я тулився в одному кінці її ліжка, вона лежала в другому й слухала мою недоладну розповідь про Мехіко та Пег, про Пег та Мехіко, таке жахливо далеке, що аж серце крається.

— Усе моє життя, — сказала Енні Оуклі, — минуло в ліжку з чоловіками, які або страшенно нудилися, або розповідали про інших жінок, або курили сигарети, або тікали до своїх машин і їхали геть, коли я виходила до туалету. Ви знаєте, як мене звуть насправді? Лукреція Ізабелла Кларіса Аннабелла Марія Моніка Браун. Оце стільки імен дала мені матуся, а що я вибрала? Енні Оуклі. Моя біда в тому, що я тупа. Чоловіки витримують мене тільки перші десять хвилин, не більше. Тупа — і край. Прочитаю книжку, а за годину вже й згадки нема! Нічого в голові не держиться… Я забагато базікаю, так?

— Трішечки, — м'яко мовив я.

— Ви скажете, є чоловіки, котрим до вподоби такі щирі дурепи, як я, але від мене і в них терпець уривається. Ночей із триста на рік у цьому ліжку, саме отут, де ви лежите, валяється щораз інший клятий бовдур. І десь у затоці завиває ота клята туманна сирена. До вас вона долинає? А то, буває, серед ночі сирена змовкне, і хай там зі мною в ліжку хоч яке паскудне базікало, одначе я враз почуваю себе геть самотньою, та й він уже мацає в кишені ключі і позирає на двері…

Задзвонив телефон. Вона схопила трубку, послухала й сказала:

— Чортівня, та й годі! — Тоді простягла трубку мені. — Це вас.

— Не може бути, — заперечив я. — Ніхто не знає, що я тут.

Проте взяв трубку.

— Що ви там робите в неї? — запитала Констанс Реттіген.

— Нічого. Як ви мене знайшли?

— Хтось подзвонив. Незнайомий голос. Сказав, щоб я остерегла вас, і поклав трубку.

— О боже! — Я враз похолов.

— Забирайтеся звідти, — сказала Констанс. — Мені потрібна допомога. Ваш таємничий приятель завітав і сюди.

— Мій приятель?

Під тиром бухнула океанська хвиля, струснувши кімнату й ліжко.

— Уже дві ночі підряд з'являється внизу на березі. Приходьте наженіть його… О господи!..

— Констанс!..

Запала довга мовчанка, і я чув тільки шум прибою за вікнами Констанс Реттіген. Потім вона якось дивно, безвиразно проказала:

— Він знову тут.

— Не навертайтесь йому на очі!

— Стоїть, негідник, біля самої води, там, де й учора. Стоїть і дивиться на будинок, так наче дожидає мене. Невже він думає, що стара вже зовсім здуріла й побіжить кинеться йому в обійми? О боже…

— Зачиніть вікна, Констанс, повимикайте світло.

— Не треба. Він уже подався геть. Певно, почув мій голос. То, може, подумав, що я дзвоню в поліцію.

— А ви таки подзвоніть!

— Зник. — Констанс глибоко зітхнула, зводячи дух. — Приходьте сюди, синку. Не гайтеся.

Вона не поклала трубку. Просто впустила її долі та й пішла. Я чув, як клацали по плитці її сандалі, неначе хтось там друкував на машинці.

Я теж не поклав трубку на апарат, а примостив її поряд, немов то була пуповина, що з'єднувала мене з Констанс Реттіген. Поки зв'язок не роз'єднано, Констанс буде жива. Я все ще чув на тому кінці дроту шум нічного прибою.

— От і ви, як усі інші. Вже йдете, — промовив голос поруч.

Я обернувся.

Енні Оуклі сиділа на ліжку, вгорнута в укривало, схожа на покинуту морську корову.

— Не кладіть трубку на апарат, — сказав я.

«Поки я не добіжу в кінець пляжу, — додав подумки, — й не врятую людське життя».

— Бо я тупа, — провадила Енні Оуклі. — Ось чому ви йдете від мене. Тупа я.


Мені ледве стало духу пробігти темним берегом до будинку Констанс Реттіген. Усю дорогу уявлявся якийсь жаский мрець, що суне мені назустріч.

— О боже! — захекано мовив я сам до себе. — А що, як я справді з ним зіткнуся? — Тоді закричав чимдуж: — Е-ге-гей!

І стрімголов кинувся далі в непроглядний морок.

— Як добре, це ви! — озвався хтось.

— Ні, Констанс, — відказав я. — Як добре — це ви.


— Що тут аж такого смішного?

— Оце все. — Я поляскав по барвистих подушках навколо себе. — Це ж уже друге ліжко, в якому я сьогодні побував.

— Така радість! — мовила Констанс. — Ви не проти, як я заціджу вам по носі?

— Констанс, у мене ж є Пег. Просто я

1 ... 64 65 66 ... 90
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть — діло самотнє», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть — діло самотнє"