Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

На моє прохання відчинити двері, деякий час ніхто не відгукувався.Доводилося ще декілька разів натискати дзвіночок, і прислухатися до кроків по той бік дверей.

Коли я таки почула звук обертання замка, то ледве втрималася на ногах.Серце гупало з шаленою силою, і ноги зрадницькі підкошувалися.

Я так сумувала, за її обіймами, голосом, запахом дитинства.І я так боюся що більше ніколи цього не відчую.

В момент коли двері таки відкрилися, я здається й не дихала.

Перше що кинулося в очі, це маківка на якій було достатньо сивих волосин, які мама раніше старанно приховувала.Потім я зустрілася з поглядом карих очей: у них було стільки суму, і водночас радості при погляді до мене.

-Привіт мамо- видала, тихе ласкаве слово мамо.

Якже довго я чула це в свою адресу, і не промовляла сама..

Я скучила, шалено скучила, але боюся й ступити кроку щоб не побачити осуд в очах.Так і завмерла на порозі, до тих пір поки не побачила її усмішку і розпростянуті обійми, тоді вже не стримували емоцій ні я ні мама..

Я кинулася до мами, як до рятівного кола, неначе маленька дівчинка яка потребує материнського тепла..

Ми стояли в обіймах одна одної і я просто ридала на її плечах, ридала вимолюючи вибачення за свій егоїзм.

Вона сильно здала, і я почуваю укол провини з цього приводу, це ж через мене, через те що мене не було поруч..

-Я так скучила.Вибач мене доню, за все пробач..

-Ні.Ти ні вчому не винна, це я була надто імпульсивна і наробила дурниць.

-А де ж?- вона поглянула мені за спину когось шукаючи, і в очах я помітила розчарування- ти сама?

-Так.Я думала так буде правильно спочатку самій з тобою поговорити. Настя вона лишилася з Андрієм, але  ми обов'язково приїдемо разом, і ти нарешті познайомишся з внучкою..

-З Андрієм?Ви таки разом?

-Так місяць як з'їхалися..

-Ану ходімо чого ж ми стоїмо на порозі.У мене пиріжки твої улюблені, зараз чайку приготую і ти все мені розкажеш.

В рідному домі дихається лекше і спокійніше.Всюди витає аромат смачної свіжої випічки, як у дитинстві..

Мама у своєму улюбленому фартушку, саме дістає з духовки гарячі пирішки, а я прохожу далі до своєї кімнати.

Абсолютно нічого не помінялося.Все як завжди на своєму місці, мої улюблені м'які іграшки, ляльки якими вже сто років не бавлюся продовжують займати свій пост.

Впевнена, що  ляльці тут буде чим зайнятися..

Я відчула на собі тепло яке линуло від маминих обіймів, раптом стало так добре затишно..

-Як же ш я сумувала мам..

-Нумо розкисати, йдемо пити чай, заодно все й розкажеш..Як живеш, чим займаєшся, розкажи про внучку, яка вона?

-Скоро тобі випаде честь познайомитися з цією допитливою дівчинкою..

За цікавими розмовами, і час спливає не помітно.

Ми переговорили здається абсолютно про все на світі.Скільки інформації накопилося, що за один день не викладеш.

Я розповіла, як поїхавши стала жити у Діани, перевелася в інститут, потім взяла академку і повністю присв'ятила себе доньці.

Не забула й повідомити приємну новину про одруження..Мама дуже раділа і здавалося вбирала кожне моє слово, речення неначе губка, все що було втрачено намагалася надолужити..

-А як живеш ти?Що нового?

-Як бачиш я сама- мама розвела руками, і в очах було помітно якийсь смуток..

-Сніжана казала що ти його вигнала, чому?Як це трапилося?- не хочеться мені навіть імені цього згадувати, тому що він добряче попсував мені нерви, і забрав найцінніше в житті..

-Одного разу він був дуже п'яний.Ми посварилися, і він зі злості вирішив нагадати мені яка я погана матір, що навіть не помітила як він чіплявся до тебе..У цей момент в мене неначе пелена з очей злетіла, дівчинко моя мені так жаль що тобі довелося все це пережити самотужки, без моєї підтримки.Я так боялася лишитис самотньою, що мої страхи таки стали реальністю.От тільки робота й рятує, від цієї мертвої тиші..

-Ну тепер то тобі сумно не буде- підбадьорила я її- я обов'язково привезу до тебе Настю, вона тобі не дозволить сумувати, це маленький енер- джайзер, якому все потрібно знати, скуштувати на смак, і прощупати руками, а ще вона в мене дуже полюбляє вигадувати різні історії і гарно одіватися, за це ми називаємо її лялею- я бачу як на обличчі мами оживає усмішка коли я розповідаю про внучку, подумки радію цьому адже сподіваюся тепер вона не буде почуватися самотньою..

Ми більше не розвиваємо тему минулого, лише майбутнє, плани..Я розповідаю про майбутнє весілля, яке ми запланували з Андрієм, про те якою буде моя весільна сукня, куди поїдемо всі втрьох відпочивати..

А потім, годинник перевалив за першу, і я зрозуміла що пора йти відпочивати.І якщо мені завтра не потрібно на роботу то мамину зміну ніхто не відміняв..

*********

Прокинувшись вранці, розумію що в квартирі я сама..На кухні знаходжу записку в якій мама повідомляє що пішла на зміну, буде завтра вранці..

Якось сумно стає, тому щоб розрядитися набираю Андрія.Дуже мені цікаво чим же вони там займаються..

-Привіт мишко- чую веселий голос Андрія, а недалеко і дзвінкий голосочок Насті..

-Ахах..Не наздогнав, я перша!!- на обличчі відразу вималювується усмішка, можу лише уявити що вони придумали на цей раз..

-Чим ви там займаєтеся?- мені стає дуже цікаво чим же вони там займаються, коли моя дитина так весело щебече поруч, я й по телефону можу відрізнити коли моя дитина щаслива.

-Ми?Катаємося велосипедами..

-Що?У нас же не має велосипедів..- пам'ятаю колись ми збиралися купити Насті велосипед, але я побоялася що вона ще замаленька для цього, тому відсунули цю покупку на другий план.

-Тепер уже є..Ти не хвилюйся ми й тобі прикупили, тож тепер будемо активно займатися велоспортом..- втручається в розмову Настя, а Андрій лише підтакує.

-Ахах.Хіба що в мріях..Але лялька вона ж не вміє кататися..

-Тепер уже вміє.Знаєш у нас дивовижна донька, вловлює все на лету..Думав буде на багато складніше, але через декілька падіннь вона таки змогла уявляєш?Вся в татка...