Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Збудження таке сильне і гостре, що нам потрібно всього декілька миттєвостей, щоб вибухнути одночасно у неймовірному екстазі. Такому солодкому і дахозносному. 

Оговтуємося. Не порушуємо зоровий контакт. Що це було? Так ніби обоє стрибнули у глибоку безодню. Відчуття страху і терпкого очікування перед стрибком у невідомість. Ейфорія під час польоту і дикий вибух після того, як виринаєш на поверхню і розумієш, що все буде добре, все страшне позаду.

Бо це «буде» — воно є, бо ти живий. Вижив після такого карколомного стрибка. Легені пече від повітря. Ти жадібно вдихаєш. Не можеш надихатися.

Адреналін ще несеться венами зі швидкістю світла. Кайфуєш від того, що тільки-но відбулося. Серце калатає, мало не казиться. Сльози поневолі котяться щоками. Та вони від полегшення і радості. Це щастя затоплює все єство і наче навіть шкіра починає віддавати легким сяйвом.

В його очах віддзеркалюються ті ж відчуття. Тільки є там в них ще щось таке, що не можу пояснити. Вдивляюся пильніше. Щось трепетне. Але це буквально мить і зникає. Мені навіть здається, що це мені здалося. Та байдуже.

Зараз це немає значення. Бо між нами зв’язок. Я відчуваю його. Це немов розпечений ланцюг у грудях, який тягнеться до нього. Ми ним пов’язані. Але він зовсім не обпікає. Від нього навпаки, лине приємне тепло і радість.

Ми віддихуємося. Бриль подає мені руку і допомагає встати. Я все ще не знаходжу слів. Нахиляюся за халатом. Намагаюся зібрати думки докупи. Піднімаю на нього погляд, закутуючись у теплий плюш.

— І все таки я би хотіла почути пояснення, — мій голос все ще хриплий, але туди додається ще й хвилювання. Я хочу почути, те що він скаже, але й боюся.

Чоловік надягає боксери. Хмурить трохи брови.

— Тобі може не сподобатися, те що ти почуєш. Але я хочу бути з тобою чесним.

Його погляд пропалює. Він прокашлюється.

— У тебе є що випити?

Ого, він здається знервованим. Не пригадую його в такому стані. Це для мене в новинку. Через що він нервує? Через те, що має секрети? Чи те, що було між ним і Ланою?

Чи через мене? Чогось лелію надію, що все ж через мене. Налаштовуюся просто вислухати його, без упереджень. Все ж, у нього були стосунки до мене. Це нормально. Але від цих думок надто легше не стає.

— Так. Будеш ром?

Він запитально дивиться. Я трішки знічуюсь.

— Люблю мохіто, — знизуючи плечима, поясню, що у мене в домі робить ром.

Кутик його губ повзе вгору у легкому натяку на посмішку. В очах зявляються бісики.

— Ром цілковито влаштує.

Я дістаю келих та пляшку з ромом. Плюскаю трохи напою і подаю йому. Наші пальці зустрічаються, як і погляди і я розумію, що хочу його знову. Хоч після нашої близькості пройшло зовсім мало часу. Сковтую комок у горлі та йду у вітальню і всідаюся на диванчик. Скручуюся в клубок і чекаю.

Він робить ковток і думає.

— Для початку хочу сказати, що ми з Ланою вже давно не разом. Це щоб ти собі зараз чогось лишнього не накрутила.

Я мовчу. Лише киваю головою на знак згоди. Я налаштована вислухати все. Хай навіть не сподобається те, що почую.

Він вмощується в м’яке крісло навпроти. Мене дико відволікає його голий торс і той факт, що він лише в боксерах.

— Зачекай. Стоп, — я підриваюсь з дивану і лечу в спальню. Дістаю з шафи запасний махровий білий халат, який мені завжди був великоватий, але це подарунок мами, тож він чемно лежав на полиці. Ось якраз знадобився.

Залітаю у вітальню і протягую йому цей халат.

— Ось, візьми. Бо так діла не буде, — мої щоки палахкотять. А він зрозумівши мої мотиви, закидує голову і починає задоволено реготати. Ром в склянці мало не вихлюпується. Мені ніяково. Починаю злитись.

— Дідько, Бриль! Я розумію, що твій океан впевненості у власній сексуальності безкрайній, а я підливаю ще. Але я просто не зможу тебе вислухати, коли ти сидітимеш майже голий на цьому клятому стільці! — киплю, поки він намагаєься перестати реготати.

Він мовчки відставляє келих на низенький столик, піднімається зі стільця і бере у мене з рук пухнасту груду. Все ще задоволено шкіриться, вдягаючсь в халат. Раптом похмурніє.

— Звідки у тебе цей халат? — його брови сходяться на переніссі, — Це його?! Паршивця цього?! — гримить, а до мене не відразу доходить, — Видно ж що розмір не жіночий!

— Мамі моїй скажеш це!

Він розгублено дивиться.

— До чого тут твоя мама?

— Бо це вона мені подарувала на день народження. Вирішила мабуть, що я на добрих два розміри підросла. Не викидати ж було її подарунок.

Бачу, його губи починають знову тремтіти в натяку на нову порцію реготу.

— Не смій! Мені якось не смішно було! Зате, бачиш, ось нарешті пригодився.

Він хмикає і плюхкається назад у крісло. Я теж повертаюся на диван. Знову тягнеться за склянкою з ромом. Бере її в руки і задумливо покручує в пальцях.

— Ми познайомилися декілька років тому..