Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

Він відпустив мою руку, стримано вклонився, даючи зрозуміти, що розмова закінчена, потім залишив мене одну. Я розгублено дивилася йому вслід, не в змозі зрозуміти, як вчинити і взагалі… Якого біса?! Він хоче мене вигнати, щоб не заважала під ногами і не зірвала так старанно виплекані плани, чи все ж таки це були слова звичайної людини, а не інтригана, сина канцлера та потенційного претендента на трон?

Я озирнулася в пошуках подруги, але, на жаль, до неї якраз підійшов один із служителів храму, в сірому одязі, худий і якийсь непривітний, з таким обличчям добре грати щурячого короля в «Лускунчику». Чоловік жестом запросив наречену зайняти належне місце та вирушив до нареченого. Краєм ока я помітила, що за Ві спостерігає і Марсела.

— Його величність Кредігус П'ятий, — пролунав гучний голос організатора.

Натовпом гостей прокотилася хвиля пожвавлення, люди відступили, звільняючи прохід. Жінки присіли в реверансах, кавалери, навпаки, випросталися і схилили голови. Збоку заклацали спалахи — газетярі поспішали зробити пам'ятні знімки-ілюзії, фіксуючи історичний момент. Позаду долинув тихий стукіт — міська варта зачинила головні ворота. Його величність пройшов до самого вівтаря, привітав лорда Луїса Гейба, милостиво кивнув Хорасу, по-батьківському поцілував у щоку Вів'єн і махнув рукою, даючи знак розпочинати церемонію. От халепа! Тепер точно непомітно не втекти, та що там, навіть до кутових дверцят не підібратися. Я забарилася в нерішучості, обмірковуючи, як вчинити.

— Прошу, займайте свої місця, — один із розпорядників ввічливо, але наполегливо підштовхнув мене до вільного місця. — Гості чекають.

Довелося підкоритися, єдине, що я змогла зробити, — це поступитися місцем у глибині ряду чоловіку з міністерства, сівши біля самого проходу. А потім усі думки зникли геть, бо в повітрі відчутно запахло магією.

Немов уві сні я спостерігала за тим, як Ві та Хорас схиляють коліна перед служителем храму і приймають благословення. Ні, не богів, хоч як дивно — в Ареоні не було однієї домінуючої релігії, — благословення Архітекторів магії. Людей, які управляють простором, матерією, знаннями, пам'яттю, магічними потоками, зіткненням світів та часом. Точніше, що керували раніше. З моменту страти останнього Архітектора часу сили семи наймогутніших магів перетворилися на інструмент, яким вміло користувалася рада міністрів і сам король. Такий собі негласний тріумвірат, система стримувань і противаг, як казали в моєму світі, лише трохи розбалансована на користь корони.

Служитель тим часом закінчив святкову промову, наречений і наречена покірно вимовили слова клятви про чистоту помислів та щирість намірів, потім зробили по ковтку з ритуальної чаші. Я тихенько хмикнула — питво було деактиватором різноманітних видів визнаних впливів, від ілюзорних до бойових. І ключове слово тут «визнаних»: маніпуляції з часом були офіційно виключені зі списку тих, що практикують, на що ми з Ві, власне, і розраховували, обговорюючи можливість використання артефакту.

Хорас піднявся на ноги першим, подав руку Вів'єн. Та забарилася, але все ж таки допомогу не відкинула. Служитель склав пальці особливим жестом, занурюючи храм у таємничу напівтемряву. У напруженій тиші пролунало виразне потріскування статичної напруги, коли спрямований потік магії ринув у Коло Передбачень. Я глибоко зітхнула, заплющила на мить очі, переналаштовуючи зір, щоб через секунду поглянути на те, що відбувається, зовсім по-іншому.

Весь простір під склепіннями був пронизаний магічними потоками. Одні — широкі й повільні — котилися могутніми напівпрозорими хвилями, заповнюючи храм до самого верху, мабуть, це було розсіювання ілюзій, про яке згадував Ед. Інші — тонкі і заплутані — покривали стіни мерехтливою сіткою: активні щити найвищої напруги поглинуть будь-яку атакувальну силу миттєво. Колони виявилися жилами просторової стабілізації, вівтарна частина більше була схожа на плетену циновку. Мені вдалося розпізнати частини заклинань, що фіксують і записують, сліди моделювання матерії та оформлення силових потоків. Виходить, Коло створює передбачення, а вівтар – записує? Цікаво, чи є термін «придатності» цих записів?

Обриси Кола спалахнули біло-блакитним. Давня конструкція, яка до цього здавалася монолітною і непорушною, з тихим шипінням піднялася над підлогою приблизно на долоню. Я виразно почула тихий шелест шестерень, що проверталися, і мірний стукіт, схожий на маятник годинника. Вів'єн і Хорас завмерли на мить, потім пліч-о-пліч ступили на платформу, що повільно крутилася.

Під купол рвонув стовп сяючих блакитних іскор, на всі боки, немов пелюстки бутону, бризнули золоті сполохи. Натовп ахнув: мабуть, видовище було вражаючим навіть для тих, хто мав звичайний зір.

— Дивіться-дивіться, зараз іскри складуться у передбачення, — збуджено прошепотіли за моїм плечем.

— Або не складуться, — хмикнув хтось у відповідь.

І як у воду дивився: світло раптом стало тривожно-червоним, по нервах неприємно вдарив холодок стороннього втручання, я буквально шкірою відчула спотворення простору. Коло Передбачень здригнулося, двоє людей у центрі похитнулися, Вів'єн злякано вчепилася в лікоть Хораса, а я застигла, не в змозі повірити очам.

Потоки сили, що текли просто з порожнечі, гнучкими ліанами попрямували до артефакту часу, встромилися в його середину, зламуючи тонкі магічні нитки, змінюючи витончену структуру на хаотичний клубок. Ні ні ні! Стійте, не можна так! Це ж... Це ж як кинути гранату в двигун машини, що мчить по шосе на повному ходу! Якщо рвоне, від нас мокрого місця не залишиться.