Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"

- Дякую, - я протер своє обличчя, намагаючись відійти. Проте ще декілька гучних чхань знову зустріли мене.

- У тебе все гаразд? – запитала Лія вже після четвертого разу.

- Так, - і хоча я намагався ще раз не чхнути, утім нарешті це закінчилось. – Схоже десь у твоїй полуниці був пилок, або можливо десь пролітав перець. Не знаю.

Амелія продовжувала стурбовано дивитись на мене, однак після того, як я нарешті посміхнувся, вона видихнула та розслабилась.

- Тобі немає чого хвилюватись, - вирішив розбавити повітря. – Звичайний пилок чи пилюка, яка викликає у мене чхання, не вб’є мене, як алергіка. На відміну, від укусу бджіл, якщо вчасно не вжити ліки, чи не викликати лікарів.

- Просто я хвилююсь. В мене ніколи не було знайомих, у яких була якась алергія. А в тебе повний ящик Пандори.

- Повір, бувають і гірші випадки, аніж у мене, - я посміхнувся, поправляючи своє все ще вологе волосся.

Нарешті овочі та риба були повністю готові. Я допоміг Лії накрити стіл так, ніби до нас ось-ось завітають гості. Проте, на щастя, дівчина запевнила мене, що гостей ми точно не очікуємо, що неабияк потішило мене. Авжеж, я не був інтровертом. Просто хочеться провести якомога більше часу саме наодинці з Лією. Уявлення, що скоро усе може так просто закінчитись – було тяжким та болісним для мене. Я не спорю, усе може ще десяток раз змінитись. Але чомусь, я був впевнений у тому, що довго ми не протягнемо. Принаймні, через Максима Ігнатовича. Увесь його задум робив ситуацію ще гіршою. І хоча я розумів, що Амелія самостійна дівчина і вправна вирішувати своє життя так, як того хоче вона, зокрема, і з ким саме вона хоче бути. Проте у її батька може знайтись безліч причин, чому їй потрібно буде передумати.

Я намагався не думати про це. Дуже сильно намагався, утім такі думки часто приходили до мене, чи то перед сном, чи в такі моменти, коли я і Лія разом, насолоджуємось одне одним. Як, наприклад, зараз, обідаючи та розмовляючи про свої дитячі мрії, розповідаючи історії зі школи, а також просто обмінюючись компліментами.

- Ніколи не могла б подумати, що тобі подобалась твоя вчителька зі школи! – здивовано вигукнула Амелія, паралельно сміючись та шукаючи у тарілці броколі.

- Вона була дуже гарною, насправді. Тим паче коли усім іншим вчителям було за шістдесят, а вона тільки-но з університету. Усім вона подобалась, Ліє, - виправдовував себе.

- Розкажи, - вона вкотре гучно засміялась, змушуючи мене закотити очі.

- Хіба у тебе не було якогось вчителя, чи викладача в університеті, який просто тобі подобався?

-Ні, - і її щоки почервоніли.

- Авжеж, Лія! Розповідай давай!

- Просто був один викладач в університеті, який був доволі гарним та завжди одягався так, ніби йде на найдорожчу та найвишуканішу виставу в знаменитому театрі. А ще у нього було завжди залаковане волосся. Не дивлячись, що воно було і так чорним, через увесь той лак чи гель, воно виглядало ще темнішим.

- Не знав, що тобі подобається, коли волосся залаковане, - пробубнів я, кидаючи до рота шматочок лососевого стейка.

- Насправді, взагалі не подобається, - Лія посміхнулась, і я відчув як вона уважно дивилась на мене.

- Що? – перепитав я, відчуваючи дивне відчуття всередині себе.

- Мені подобаються такі, як ти. А точніше ти, Дем’яне. Такий впертий засранець, а ще дуже ревнивий.

- Я не ревнивий взагалі, - знову пробубнів я.

- Ти вже встиг приревнувати мене до мого викладача з університету, який викладав у мене ще на першому курсі, - посмішка дівчина стала ще більше масштабнішою та яскравою. Я перекривив її, натягнувши усмішку. – Дуже впертий, ду-уже!

- Такий, як є. До речі, ти не менш вперта, аніж я, Амелія Максимівна, - тепер вже я посміхнувся щиро, трішки зволожуючи губи.

- Така, як є, Дем’яне Владиславовичу. Проте така я вам також дуже подобаюсь, чи не так?

Ми вкотре зустрілись поглядами, перекидаючись дитячими закоханими посмішками та блискучими очима. Що її щоки, що мої вмить почервоніли, не дивлячись на те, що ми декілька днів спілкуємось в такій манері.

- Так, Ліє. Саме так.

Навіть якщо все це може закінчитись різко, і я навіть не зможу це заздалегідь передбачити, принаймні зараз я щасливий.