Читати книгу - "Наречена мого брата, Ярл Конг"

- Ти на щось натякаєш? - Чому здається, навіть тверде переконання виникає в тому, що ці слова і мене стосуються.

- Не натякаю, Емілі, ні, я тобі прямо кажу, що варто завжди дивитися далі свого носа, - і легенько торкається пальцем мого носа, такий якийсь ніби банальний жест, але він злегка шокує, - в житті всяке може бути. Це я з власного досвіду тобі раджу. На жаль, у мене дуже гіркий досвід, не хотілося б щоб хтось його повторював.

- А як же діти? - Змушую себе далі переставляти ногами й дещо змінюю вектор розмови, бо все одно нічого не розумію. Марат начебто прямо про щось говорить, але загадками, котрі я не в силах наразі розгадати.

- А що діти? Як би там не було, та все ж це діти Аліси, я їх прийняв і дуже добре ставився. Як до своїх. Бо чужих дітей не буває.

- Якщо так, якщо ти справді їх так сильно любив, то чому не подав в суд на цю Алісу та не забрав малих собі? - Так, я в курсі, що це відчайдушний крок. Що виховувати двох дітей, та ще й чоловіку в гордій самотності це надзвичайно тяжке завдання. Та я все ж відштовхуюся від того моменту, що Марат прийняв цю Алісу з двома її дітьми, отже, він готовий до різного роду випробувань. Таким його не залякаєш.

- Допустимо, я б міг подати в суд на неї. Навіть допустимо, що Алісі заборонили б з ними бачитися та залишатися на папері мамою. А що далі? З ким би вони залишилися? Відправилися в дитбудинок?

- Чому відразу в дитбудинок? А як же ти? Чому малі не могли бути з тобою, якщо ти їх так сильно любив? - Чи, можливо, Марат переоцінює ступінь своєї любові до дітлахів, і все ж таки в першу чергу був зацікавлений в цій дівчині, а її малі вже просто йшли в комплекті й чоловіку прийшлося їх прийняти? Деколи ж ми виставляємо бажане за дійсне. Тут може бути саме такий випадок.

- Іноді коли справді любиш, то краще відпустити.

- Це ще що за дурня? - Я не соромилася у виразах, бо реально вважала це повною нісенітницею. Як можна кохати людину і водночас її відпускати? Як на мене, то навпаки варто вчепитися всім чим можливо та не можливо й добитися того, щоб ця людина була поряд з тобою й відчувала себе максимально щасливо. Чи жіноча логіка настільки відрізняється від чоловічої, що мені не зрозуміти такого ходу думок Марата?

- Я все більше та більше заздрю братику, - промовляє чоловік, на що тут же отримує мій нетямущий погляд, - ти ще така по-дитячому наївна. Не зіпсована життям.

- Можливо, можливо і так, та все одно я не розумію, як можна було так просто здатися й не спробувати зробити життя цих дітей кращим. Ця ж Аліса не зупиниться, і далі буде плигати з ліжка в ліжко, і далі буде шукати собі спонсора, - в мені говорила наразі образа. Я була дещо зла на Марата, що він по факту назвав мене дитиною, котра нічого не петрає й вірить в мультяшних супергероїв. Та можливо краще так, залишатися доброю та як він говорить наївною, ніж бути проституткою, яка тільки й шукає місце по тепліше? По тепліше і я так розумію по жирніше в плані грошей. Корисливе стерво. Як можна було не помітити цього гнилого нутра? Марат був засліплений коханням?

- До дітей вона ставиться відповідально. Стосовно цього я ніколи не помічав за нею огріхів, - чоловіку не сподобалося, що я так відкрито висловилася про його колишню дружину, таке складалося враження, що для нього це ще досі повністю не закритий гештальт і певні почуття ще жевріють всередині серця Марата. - А мені б банально їх не віддали.

- Чому ні?

- Бо на той момент я вже добряче підсів на казино. Про це можна було б дуже легко дізнатися. Та й Артур попередив не рипатися.

- Артур? А він тут до чого?

- Все ж таки кров не водиця, братик відчув, що я можу щось втнути й попередив не псувати дітям дитинство. Можливо, малих би забрали від Аліси, але й мені б їх точно не віддали. У підсумку вони б відправилися в дитбудинок, де до них ставлення буде куди гірше, ніж у рідної матері. Ще раз повторюся - Аліса добре контактувала з дітьми. Все для них робила. Тому я відступив і не став ламати їм життя. Саме тому я і кажу - деколи коли любиш, краще відпустити.

- Ну... може, - я, чесно кажучи, не дуже сильно притримувалася такої тактики. Можна було відмовитися від цих всіх казино. Якось запевнити суд, що ніяких проблем з залежністю немає. Спробувати якось навіть Артура під'єднати до цієї історії, щоб брат допоміг. В нареченого вистачає зв'язків, щоб можна було розв'язати питання на користь Марата.

З іншої сторони, це життя іншої людини. Вона має право проживати це життя, як вона сама вважає за потрібне. Якби кожен з нас вирішував рухатися одним і тим самим шляхом, то ми були б не людьми, а роботами. А роботи не відчувають, в них немає емоцій, вони просто роблять якусь роботу і не задумуються над своїми діями. В цьому певно і найбільша різниця між нами, людьми, та ними, роботами. Ми вибираємо кожен свій шлях, і після самі за цей вибір несемо відповідальність. Марат зробив такий вибір, отже, його варто прийняти та зрозуміти.

- А після..., - я хотіла було спитати в чоловіка стосовно того, чи після цієї Аліси в нього були відносини, чи він ще когось кохав у своєму житті, але повернувшись в його бік, нікого не побачила. Вийшло так, що я це промовила до якогось магазину, котрий був тепер навпроти мене. - Марат!

Напевно, я настільки заглибилася в думки стосовно того, як би я вчинила на місці чоловіка у випадку з цими дітьми, що й не помітила, коли залишилася без співрозмовника. Який стояв десь в п'яти метрах від мене і не зводив погляду. Навіть не обернувся на мій оклик, коли я розвернулася й побачила, де він подівся.

- Бл*т...

Я рідко сварюся, вважаю, що матюк практично завжди можна замінити адекватним словом. Але це той рідкісний випадок, коли без нього ніяк...