Читати книгу - "Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста"

Десь між нудотою та удушенням зайшов Вінсент і взяв мене за руку.

— Шкода, Гаррі, — сказав він. — Мені дуже прикро.

Я спробував плюнути в нього, але в роті було сухо. Він знову пішов.

* * *

Автомобільний акумулятор вони принесли, як мені здається, задовго до того, як мали скористатися ним. Просто, щоб привернути мою увагу, такий собі експонат. Першим пунктом порядку денного були позбавлення сну та надзвичайна спека — варіація на тему моїх очікувань. Якась людина, що надихалася стереозвучанням та мала схильність до потойбічних звуків, створила звукову доріжку, в якій техноритм змінювався криками катованих, а потім — мальовничими описами жорстокості та насилля; і все це було на кількох різних мовах. Коли траплялася небезпека, що від цього галасу та жаху я заціпенію й почну засипати, охоронці заходили й трусили мене, щоб я прокинувся, лили мені на обличчя крижану воду, а під час спеки це було жахливо.

— Ви хороша людина, — сказав я сержантові, коли той вкотре будив мене. — Ви знаєте, як вчинити правильно.

— Пий, Гаррі, пий. — це голос Вінсента, шепіт у раптовій тиші.

Я розумів, що він поклав на мої губи вологу ганчірку, і я жадібно пив, доки моя свідомість не повернулася, і тоді я виплюнув воду, виплеснув суміш слини та води на підборіддя та груди.

Того дня, коли мій кат видирав мені нігті з пальців на ногах, його вуса були особливо охайні. Я уявляв, що він, коли лягає спати, закриває собі обличчя сіткою, щоб вуси так чудово стирчали.

— Ви хороша людина, — сказав я сержантові, коли той прибирав з-під моїх ніг клейонку, на якій був коктейль з вирваних нігтів і чорної крові. — Коли на моєму місці опинитеся ви?

Він озирнувся через плече, щоб переконатися, що кат, який у черговий раз пішов відпочити від своєї важкої праці, ще не повернувся, а потім нахилився ближче до мене:

— Я можу принести вам отруту, — прошепотів він і подивився мені в очі. — Це все, що я можу зробити.

— Цього достатньо, — відповів я. — Більшого ніхто не зможе зробити.

Отрута виявилася щурячою, але пацюки та люди мають багато спільних генетичних рис. Її було достатньо. Мій кат, як не дивно, не зрозумів, чим спричинені мої симптоми, аж доки мої нирки вже не були сильно зіпсовані; навіть я міг зрозуміти, що поступове жовтіння моєї шкіри не може бути реакцією на те, що маленькі кістки в ступнях моїх ніг розчавлювали одну за одною лещатами. Коли ж мій мучитель второпав це, я так зареготав, що аж крісло тряслося, а по щоках від полегшення потекли сльози.

— Ти ідіот! — верещав я. — Неук! Тупиця!

Мене відстебнули від крісла й кат устромив мені в горло два пальці, щоб визвати блювоту, але для цього було вже пізно. Саме таким мене й побачив Вінсент: я лежав на підлозі й трусився від сміху в калюжі з блювоти та крові. Той сержант напружено стояв у дверях. Відвернувшись від мене, Вінсент глянув на ката, потім на сержанта, й миттєво зрозумів, що трапилося. На його обличчі спалахнув гнів, потів він знову повернувся до мене. Побачивши вираз його обличчя, я засміявся ще сильніше, але Вінсент, на мій подив, не накинувся на сержанта, не став лаяти ката, а лише вказав рукою на обох підлеглих і гримнув:

— До лазарету його!

Мене перенесли в лазарет.

Мені навіть дали знеболювальні засоби.

Проголошуючи мій діагноз, лікарка втупила очі в підлогу. Коли до мого ліжка підійшов Вінсент, від мого сміху, послабленого зменшенням кількості гормонів, залишилася саме лише усмішка.

— Це було дуже швидко, — зрештою сказав він. — Не думав, що ти зможеш вигадати спосіб померти раніше, ніж за п'ять днів.

— Минуло менш ніж п'ять днів?

— Два з половиною.

— Божечко!

Потім я додав:

— Той сержант — хороша людина. Йому не подобалося те, що ти робив. Якщо ти його розстріляєш, можеш спочатку попросити в нього пробачення? Від мого імені.

Хмурячись, Вінсент гортав сторінки моєї медичної картки з марною надією знайти спростування того, що врятувати мене було вже неможливо. Я вже перестав блювати, перестав тремтіти, лихоманка минула. До лікарів мене принесли вчасно, щоб ті завадили серцевому нападу, але моїм ниркам був гаплик, на печінку чекало те саме, а цього було достатньо. Мені навіть не треба було дивитися в медичну картку, щоб знати, що це так.

— Його буде переведено до іншого підрозділу, — спокійно відповів Вінсент. — Непотрібними вбивствами я не займаюсь.

Я мало не засміявся знову, але через слабке дихання зміг лише захрипіти.

— Тепер уже зрозуміло, що бажаного я не отримаю, тому ми, звісно, спробуємо зробити твою смерть якомога комфортнішою. Тобі що-небудь принести?

— Я б не відмовився від морфію.

— На жаль, ти вже отримуєш максимальну дозу.

— Який сенс тепер берегти мене?

Його губи сіпнулися, він відвів погляд. Мені перехопило подих. Що ще? Що ще можна було зробити зі мною за той короткий час, що мені залишився?

— Вінсенте, — пробурмотів я, мимохіть понизивши голос, — що ти надумав робити?

— Мені дуже прикро, Гаррі.

— Ти весь час це кажеш, і я певний, що кожний з тих залишених мною по собі нігтів вдячний тобі за співчуття. Що ти затіяв?

Не дивлячись мені в очі, він сказав:

— Мені потрібно, щоб ти забув.

На мить це приголомшило мене і я не знав, що сказати. Він похитав головою й мені здалося, що він зараз знову вибачатиметься. На мить мене охопила спокуса спробувати вдарити його, якщо він дійсно це зробить, хоча мені навряд чи стало б на це сил. Але він натомість просто пішов і не обертався; навіть тоді, коли я знову почав кричати.

* * *

Більшу частину мого помирання мені давали знеболювальні, і це було великим полегшенням. Препарати придушували не тільки біль, але й думки про те, що чекає на мене попереду. Я знаю, що бачив сни, але мало не вперше не міг їх потім згадати; запам'ятав лише те, що вони були швидкі та гарячі, а реальність втручалася у вигадані моїм мозком історії: поколювання на шкірі перетворювалося на лапки комах, жар у животі — я ніс власні кишки в торбі, а кров на ступнях блудний мозок інтерпретував як повільне поглинання мого тіла величезною змією, по тілу якої з кожним новим ковтком ішла схожа на синусоїду хвиля. На ту мить, коли її ікла дійшли до моїх грудей, ступні моїх ніг були вже глибоко в її шлунку, і