Читати книгу - "Грає синє море, Станіслав Володимирович Тельнюк"

Рудобородий пильно подивився на пана Сулятицького, блиснув своїм більмом і щось сказав Амету Киримли. Той заперечливо покрутив головою й звернувся до набурмосеного пана Адамка.

— Що за доручення маєте до бейлер—бея?

— Ми про це маємо сказати не тобі, а бейлер—беєві, — відрізав Адамек.

— Пане Амете! — заволав пан Сулятицький. — Я скажу, що то за доручення, тільки ж гарантуйте нам життя. Ми хочемо жити… Змилуйтеся! Я все скажу!

— Що то за доручення? — знов переклав тлумач слова свого ватажка. На цей раз мав відповідати пан Сулятицький.

— Прошу пана… Справа така. Запорожці й донці мають вирушити в похід на Туреччину. Похід почнеться ось—ось. У козаків — п'ятнадцять тисяч і в донців десять тисяч війська…

— Ну й що? — без будь—якого інтересу перепитав Амет Киримли.

— Як то: ну й що? Цей похід буде не звичайний. Його очолює не запорожець, не урус, — догідливе закинув татарське слівце пан Сулятицький, — а один самозванець, про якого докладно написано в листі, що його ми веземо панові бейлер—бею. Він хоче дуже багато.

— Ну, а що вам до того? — запитав Амет Киримли. — Ви ж поляки, хіба вам буде погано, якщо хтось там поб'є турецького султана?

— Так він же ж — хі—хі—хі, — натужно засміявся пан Сулятицький, — він же звичайний собі мужлан, самозванець… Він зовсім не граф…

— А як у вас був самозванець Дмитрій — так ви не хіхікали, — переклав відповідь Киримли рудобородий. — Мабуть, навіть сам ходив під його орудою на Москву, га?

— Ходив, — закивав головою пан Сулятицький. — Москва погана, її бити треба, хі—хі…

Амет вислухав слова тлумача, різко вдарив долонею по коліну і щось сказав сердито.

— То ти не поляк, а зрадник, — переклав рудобородий. — Як ти можеш зраджувати інтереси своєї держави? Адже козаки підвладні Польщі, отже, те, що вони роблять, мусить піти на користь Польщі. Ти гяур не тільки для мусульман, ти гяур і для християн!

Пан Славек відчув, як ноги його зігнулися в колінах, як у животі щось обірвалося — і він упав на брудну підлогу печери. Амет щось сказав, і кілька рук підвело пана Сулятицького.

— Що то за лист? Покажи! — коротко наказав бородатий. — Та не трясись ти так! Ніхто тебе поки що на палю не збирається садовити.

Варта розв'язала панові Сулятицькому та його друзям руки. Пан Славек поліз у потайну кишеню, дістав неслухняними пальцями папірець.

— Давай.

Амет Киримли розкрутив папір і став читати. Пан Славек стежив за виразом його обличчя. Ватажок розбійників повільно проходив очима рядок за рядком. І з кожним рядком посилювався вираз здивування на його обличчі.

Потім він одірвав очі від листа і щось запитав. Тлумач переклав.

— Чи знаєте ви, що написано в листі?

— Знаємо, — з гордістю відповів пан Славек.

— А ви можете читати арабське письмо?

— Ні, але сеньйор Гаспероні докладно розповів зміст цього листа.

— Хто це — сеньйор Гаспероні?

— Наш друг, італієць.

Амет Киримли уважно послухав переклад. Потім знову став читати лист…

— Запорожці — то розбійники, — сказав пан Славек.

— Мені й багатьом моїм друзям волю дали запорожці, а не ви, хоч ви вважаєте себе людиною порядною й достойною. І я не хочу, щоб про моїх друзів тут говорили погано.

— Ми ж не говоримо, ми ж не говоримо, — затремтів голос пана Сулятицького. Він був страшенно вражений почутим. Він просто не уявляв, як йому тепер треба ставитися до всіх подій, які оберталися навколо нього. — Ми нічого не знаємо.

— А чи знаєте ви справжнє ім'я сеньйора Гаспероні, як ви його називаєте?

Починались нові загадки. В пана Сулятицького голова пішла обертом. Він не міг навіть уявити, що ж зараз почує. І тут озвався пан Адамек:

— Якщо ви хочете сказати щось достойне про нашого друга, то ми послухаємо, хоч і не віриться, що в розбійницькому кодлі будуть говорити достойні речі про достойних людей. Але ми люди шляхетні…

Він не закінчив, бо в цю мить тоскно, по—поросячому заверещав пан Влодзімеж Рубанчик:

— Ай—ай—ай! Де тут у вас устемп? Відпустіть мене до устемпу!

Амет Киримли сердито глянув на пана Рубанчика — і тут же один з охоронців оперезав сердешного поляка нагайкою, та так хвацько, що тому забило дух. Рудобородий переклав вереск пана Влодзімежа. Амет усміхнувся й наказав поляка вивести.

— Ну, продовжуй далі, — сердито глянув розбійницький отаман на пана Адамка.

Пан Адамек махнув рукою. Пан Влодзімеж своїм недоречним криком зіпсував таку прекрасну фразу… Ніби він не міг почекати принаймні ще півхвилини. Адже не так часто пан Адамек збирається на тривалі промови. Отож лиш мовив:

— А, нема що казати…

— Отож—то й воно — переклав тлумач відповідь Амета Киримли. — Справжнє ім'я вашого сеньйора Гаспероні — Кемаль, а кличка Сус. А сам він турок, шпигун. І якщо довідається ваш король, що ви допомагали турецькому шпигунові, то він вас посадить на палю. А козаки — я їх знаю теж! — з вас живих шкуру поздирають. Вибирайте, що краще!

— Ми не хочемо! — знову затремтів голос пана Сулятицького.

— Ну, то на галери підете. Це вже точно. Кафський бейлер—бей сам відправить вас чотирьох на галери. Ось так.

— О ні, — бейлер—бей дуже порядна людина. Так сказав сеньйор Гаспероні.

— Сеньйор Гаспероні? Асане Касапчі