Читати книгу - "Інформатор"

Верна хотіла поговорити, хотіла, щоб хтось її вислухав, але не член родини. У неї був диплом державного університету Флориди зі спеціальності «охорона здоров’я». Близько року, до першої вагітності, Верна була соціальним працівником. Однак після народження третьої дитини вона зрозуміла, що про кар’єру доведеться забути.

— Мені хочеться працювати. Я надто довго була цілодобовою мамою, тож радо вітаю можливість змін. Ми із Г’юго часто розмовляли про це і вирішили, що як тільки Піппін піде до садочка, я повернуся на роботу. Можливо, маючи дві зарплатні, ми змогли б перебратися до більшого будинку, а згодом почати б збирати гроші для дітей. Г’юго мене так підтримував, Лейсі. Він був дуже незалежним, це правда, але не заперечував проти того, щоб його дружина працювала, — розповідала Верна.

Лейсі слухала й кивала головою. Подруга ще якийсь час говорила про кар’єру, потім замовкла, відпила ковток чаю, на мить заплющила очі й раптом промовила:

— Уявляєш, до мене вже звертаються знайомі — просять позичити грошей! Двоє кузенів Г’юго зумисне затримались тут надовго, щоб попросити про позику. Я сказала — чорта з два, і вони забралися геть, але ж повернуться. Що змушує людей робити такі жахливі речі, Лейсі?

На це запитання в Лейсі не було відповіді, тож вона сказала коротко:

— Я не знаю.

— Останнім часом надто багато людей давали мені поради. Навіть до похорону всі вже знали, що я отримаю сто тисяч зі страхування життя. Різні п’явки вже тоді намагалися відтяти собі ласий шматочок. Мене від них нудить, правда. Не моя мама чи сестри, а всілякі кузени, далекі родичі, яких ми із Г’юго практично не бачили за останніх п’ять років, — уточнила Верна.

— Гейсмер розповідав, що у вас бували адвокати, які обговорювали якісь позови.

— Їх я теж вигнала. Вони тільки й уміють, що говорити; сказали, що я можу отримати виплату зі страхування викраденої вантажівки. Потім виявилося, що це неправда. У разі викрадення автомобіля страховий поліс стає недійсним, тобто страхова компанія вже ні за що не відповідає. У цих стінах обговорювалося багато «масштабних позовів». Мені пропонували навіть позиватися до власника «тойоти» за несправні ремінь і подушку безпеки, але мені ця ідея не сподобалась... У мене питання, Лейсі. Коли ви з Г’юго їхали до казино тієї ночі, його ремінь безпеки був справний?

— Не зовсім. Він нарікав, що ніяк не міг його застебнути. Такого раніше ніколи не траплялося. Г’юго трохи покрутив його в руках і кілька разів усе ж таки зміг припасувати на місце, але щось із тим ременем точно було не так.

— Думаєш, його хтось зіпсував?

— Так, Верно. Я вважаю, що хтось пошкодив подушку безпеки і попрацював над ременем.

— І нещасний випадок — зовсім не прикра випадковість?

— Ні, нас навмисно збили вантажівкою, удвічі більшою за автівку, якою ми їхали.

— Але навіщо? Ти повинна мені розповісти, Лейсі. Я маю право знати, що відбувається.

— Я розкажу тобі стільки, скільки зможу, але пообіцяй мені, що триматимеш язик за зубами.

— Припини, Лейсі, ти ж мене знаєш.

— У тебе є адвокат?

— Так, один із університетських приятелів Г’юго усім займається. Я йому довіряю.

— Гаразд, але навіть йому ти не повинна це розповідати, принаймні, не зараз.

— Говори, будь ласка.

Була вже майже десята, коли старший син Родерік прочинив двері й сказав:

— Мамо, Піппін плаче.

Верна швидко витерла сльози з обличчя.

— Мене це не дивує. Що воно за дитя!

Коли вона підвелася, щоб зайти в будинок, Лейсі запропонувала:

— Хочеш, я залишуся сьогодні у вас? Допоможу з Піппін, і ми зможемо ще поговорити.

— Дякую тобі. Я ще хочу тебе дещо запитати.

— Домовились.

Зустріч відбулася в офісі ФБР у Таллахассі, за десять хвилин пішки від РСП. Інспектор був суворим професіоналом на ім’я Луна. Від самого початку, як тільки всі зібралися за широким столом у конференц-залі, складалося враження, що він сумнівається у необхідності цієї зустрічі. Справа від нього сидів симпатичний і привітний спеціальний агент Еллі Пачеко. Чоловіку було близько тридцяти років, він не носив обручки, а його очі запали в душу Лейсі, як тільки вона його вперше побачила. У протилежному кінці столу сидів третій агент — Хан. По його обличчю було видно, що він не має особливого бажання брати участь у цій зустрічі. Лейсі сиділа навпроти Луни й Пачеко, а справа від дівчини вмостився Гейсмер.

Вона почала так:

— Дозвольте мені подякувати вам за те, що знайшли для нас час. Ми знаємо, що у вас багато роботи, а цю справу швидко не вирішити. У нас буде часове обмеження?

Луна похитав головою.

— Ні, ми слухаємо.

— Добре.