Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

Для того щоб зібратися і зайти до потрібного мені місця, дається півгодини..

За великим круглим столом я помічаю нашу банду.Майже весь наш клас в зборі за виключенням Людки, яка зараз працює моделлю за кордоном, Стаса що в Польщі, і Лариси яка зараз молоденька мама в декреті.

Решта десять однокласників тут, регочуть від чергового жарту.

-Оооо.Наша зірочка прийшла!- першою мене помічає Влад, що часто виборював право провести мене додому зі шкільної дискотеки..

-Владику!Тільки без рук!Вона у нас тепер майже заміжня дама- плескає по плечу друга Ромка, а я показово машу всім рукою на якій виблискує подарована Андрієм обручка.

-Ох.То виходить ми даремно собачилися всі ці роки, і Мар'янка не дісталася нікому..?- обурюється Влад- а я підходжу блище до чоловіків та ставши між ними по черзі цілую обох в щоки..

-Не дуйтеся, ви назавжди лишитеся в моєму серці як найкращі однокласники..

-Лошари!- вигукнув один з однокласників, і всі весело залилися сміхом.

Мені як штрафну налили цілий бокал вина змушуючи випити його до дна.Але оскільки я особо цим не захоплююся, то мені вдалося переконати народ про те ще декілька ковточків це вже норма..

І понеслася маса жартів, розповідей про кожного з нас..

Хто, де , з ким, чим живе...Здається пройшло всього декілька років від випуску але як і кругом відбулося багато змін.

Комусь вдалося добитися вершин, хтось здійснив свою найзаповітнішу мрію, а комусь навпаки довелося повністю змінити свої плани, декілька дівчат з класу реалізували себе в сім'і...

Все як і навколо.Час іде, планета крутиться, все навколо змінюється як і ми самі.

Одне лишається назавжди- це наша юність, наші спогади, кумедні випадки як приклад ходячих анекдотів..

Адже саме так зазвичай і висловлювалася наша класна керівничка, що ми не клас а група коміків, один краще іншого..

Ромка, як справжній джентельмен і друг не забуває підливати мені в бокал нову порцію вина, хоча я й тією ще не впоралася..

За весь вечір я випила всього навсьго бокал червоного напівсолодкого..Але й від цієї порції відчула слабкість та головокружіння, тому вирішила трішки освіжитися та подихати свіжим повітрям..

На виході мало не гепнулася, і дуже добре що поряд опинився Рома, який вчасно мене підловив..

-Вибач, щось мені дуже спекотно- ледве поворошила губами, хоча відчула як свідомість полишає мене..

*********

На ранок я ледве змушую себе відкрити повіки..В голові каша, все навколо розпливається, і шалений біль, що пульсує у скронях..

Я намагаюся пригадати що було вчора, і як мені вдалося дістатися дому, та все марно.

При кожній спробі підняти голову, біль лише посилюється.Це звісно зі мною вперше.

Були момети, коли я дозволяла собі випити й більше, але ніколи мені не було так паскудно як сьогодні..

Не відразу відчуваю на своїй талії чужу чоловічу долоню, яка при кожному моєму русі все міцніше притискає мене до себе..

Попри біль та ломоту я таки повертаю свою голову в цьому напрямку та помічаю поруч сплячого Рому..

О Боже!Що я накоїла..

Ні.Я ж не могла, цього не може бути..Це якийсь жарт чи просто сон.Точно.Сон.

Я зараз закрию очі, а коли відкрию він зникне, і весь цей ранок як нічний жах...

Та він не зник.І це не сон.Це дійсно правда, а якщо це так отже я зрадила Андрію.

Ні.Мій Андрійко, я не могла вчинити так з ним, як я могла?Як тепер пояснити йому це.

Можливо нічого не було, і Рома просто відвіз мене до себе додому.Точно я ж пам'ятаю що погано почувалася, тому вийшла на вулицю як він мене підхопив, а далі нічого не пам'ятаю.Провал.

Потрібно збудити Рому.Він то все пам'ятає..

-Ром!Рома!- штовхаю його в плече, і через декілька секунд він таки відкриває очі..

-Мар'яна,Що таке?Ще ж рано..

-Що я тут роблю?Чому я в тебе?Чому ми в одному ліжку?

-Як чому..Тому що ми провели чудову ніч разом, що за питання маленька- він посміхається і береться заправляти пасмо мого волосся за вухо, від чого добряче отримує по руках..

-Ай!- вигукує потрусивши рукою.

-Що значить ніч разом?Ти що збожеволів?Я майже заміжня, не жартуй так добре?

-Тобто як лізти до мене в штани, і відкрити чіплятися, шепочучи всякі пошлі слова то ти могла, а зараз то вже заміжня- з обуренням вигукує, а мене його слова доводять до сказу.

-Що ти верзеш!Скажи що це не правда- майже зі сльозами підстрибую на ноги, і виявляю себе в нижній білизні, бачу поруч свою кофтину і джинси, і швидко одіваюся..- цього не може бути, це якийся жах..

-Жах?- Рома спалахує неначе сірник..- тобто для тебе переспати зі мною це жах?Ну Селезньова це вже край!!

-Не смій, не смій казати такого...Як я сюди потрапила?

-Ти сама попросила привести тебе сюди..

-Я нічого з цього не пам'ятаю..Боже я абсолютно нічого не пам'ятаю..

-Зате я пам'ятаю, яка ти гаряча штучка..Цікаво і де ти всього цього навчилася?

За що він отримує дзвінкого смачного ляпаса..

-пити менше треба, можливо тоді і пам'ять не зникатиме..

-Мерзота!Ти скористався мною, ще й смієш мене ж саму винити?

-Я всього навсього взяв те що мені по праву..

За що знову отримує дзвінкого ляпаса.Далі я вже нічого не чую.Все проходить неначе в тумані, навіть не помічаю як вибігла з квартири і під'їзду попрямувавши додому..

Голова страшенно розколюється, до горла підступає нудота, і все це лише від думки про те що ж я накоїла..

Як тепер з цим жити?Я не зможу дивитися Андрію в очі?І сказати правду теж не зможу...Але таки доведеться..

Якби жахливо це не звучало, але мені доведеться все йому розповісти.Я не хочу жити решту життя в страху, що одного разу правда відкриється..

Я не хочу обманювати його, але й втрачати теж не хочу.Я надто сильно кохаю його, і за цей місяць моє кохання лише зміцнішало.

Та одна думка про те що він одного разу піде приводить мене в жах..

Попрощавшись з мамою їду до вокзалу.