Читати книгу - "Тур за коханням. Частина перша, Оксана Мрійченко"

— Привіт! — дівчина на секунду замовкла. — Як комісія?

— Вже пішла. Порушень не знайшли.

— Це добре.

— Ксюш… — Матвій слухав її голос, який здавався далеким та неймовірно сумним і відчував, що в грудях стає по-справжньому боляче. — Пробач за ранок. Я трохи нервував через цю перевірку і образив тебе. Ми ще обов’язково все обговоримо!

— Немає чого обговорювати, — тихо промовила Ксюша. — Ти мав рацію, мені треба було сказати тобі одразу.

— Що сказати? — Матвій відчув, що його серце пропустило кілька ударів.

— Я не переїду до тебе. Нам було добре, але… На цьому все. Кожному з нас час повертатися до свого життя.

— Що ти таке кажеш, Ксюш? — Матвій витягнув з кишені ключі та поспіхом вийшов з кабінету, замикаючи двері. — Я зараз приїду і ми ще раз про все поговоримо, добре?

— Ні, я вже прийняла рішення. І повертаюсь до Києва.

— Це через те, що я натиснув на тебе? — Матвій забіг до ліфта натискаючи кнопку першого поверху. — Ксюш, я ж вже вибачився!

— Я багато думала і зрозуміла… — в динаміку телефону повисла коротка пауза. — Я нічого не відчуваю до тебе. Зовсім. Це була лише пристрасть, але вона вже майже згасла.

— Ти сама віриш в те, що кажеш?! Ні, я нікуди не відпущу тебе!

— Вже відпустив. Прощавай! 

В динаміку телефону почулися короткі гудки. Матвій кулею вилетів з ліфта і кинувся на вулицю, до своєї машини. Розблокувавши дверцята, він сховав телефон в кишеню штанів, сів за кермо і завів двигун. Авто різко рвонуло з місця, на шаленій швидкості вилітаючи з парковки. Матвій не міг повірити в те, що почув. Ксюша ображена, тому й говорить такі дурниці! Треба негайно сховати ніжність у своїх обіймах, зацілувати її всю та змусити відмовитися від цих болючих слів. Матвій не сумнівався, що йому вдасться змінити настрій дівчини. Ні, він не втратить Ксюшу! Зробить навіть неможливе, щоб вона залишилася поруч. Трясця, чому вони не поговорили нормально зранку?

Темна хмара остаточно накрила місто і вже за пару хвилин Матвій помітив на лобовому склі автівки перші великі краплі дощу. Вулиці занурилися в темряву, що нагадувала вечірні сутінки, а в небі пролунав перший гучний удар грому. Великі краплі дощу змінилися зливою, що закрила сірою завісою все навколо. Матвій змушений був скинути швидкість. Дорога здавалася нескінченно довгою, а кожен удар грому лунав все більш зловісно. Зупинивши машину перед парканом свого будинку, Матвій не став витрачати час на те, щоб відчинити ворота. Вилетівши з автівки, він одразу кинувся до металевих дверцят, що вели у двір. Під рясною зливою сорочка та штани миттю промокли наскрізь, але Матвію було байдуже. Влетівши на ґанок, він відімкнув вхідні двері та опинився в темному передпокої.

— Ксюша! — голосно крикнув Матвій, хлопнувши дверима. — Де ти?

Тиша в будинку порушувалася лише шумом грози. А Матвій мимоволі відчув ефект дежавю. Все майже так само, як того вечора, коли він залишив Ксюшу саму і почалася буря. Того разу Матвію здалося, що він назавжди втратив дівчину. І в спогадах досі жив той моторошний холод, який огорнув серце від цієї думки. Матвій забіг до вітальні, відчинив скляні двері та вилетів на пляж, знову опиняючись під зливою. Море войовниче нападало на берег, лютуючи під поривами сильного вітру. Але Матвій одразу зрозумів, що цього разу Ксюші тут немає. 

Повернувшись в будинок, він кулею злетів на другий поверх. З мокрого одягу стікала вода, а від взуття на підлозі залишалися брудні сліди. Проте Матвій нічого не помічав. Хотілося лише знайти Ксюшу, притиснути до себе, запевнитися, що вона поруч. Влетівши в кімнату, яку він виділив дівчині, Матвій одразу помітив порожнє місце біля шафи. Тут стояла валіза, де вона? Невже… Матвій різко відчинив дверцята шафи та відчув, як серце боляче впало кудись вниз. Порожні полиці, а всі речі Ксюші зникли. 

Витягнувши телефон, Матвій знову набрав номер дівчини. Холодний механічний голос в динаміку повідомив, що апарат абонента вимкнено. Матвій розлючено гепнув кулаком по дзеркальних дверцятах шафи купе. Жалібний дзвін розбитого скла та різкий біль в правій руці лише підігріли злість та розпач, що відчайдушно рвалися назовні. Поглянувши на свою праву руку, вкриту рясними порізами від уламків скла, Матвій поморщився. Але всередині пекло набагато сильніше. 

Скажена лють заполонила розум, спалюючи всі інші емоції та бажання. Матвій без розбору хапав і трощив все, що траплялося під руку. Хотілося хоч трохи випустити біль, який доводив до божевілля, але нічого не виходило. Остаточно розбивши все, що можна було розбити, Матвій підійшов до ліжка і сів на підлогу, притулившись спиною до твердого дерев’яного каркаса. Ксюша пішла. Втекла навіть нормально не попрощавшись. Ще сьогодні зранку Матвій був впевнений, що дівчина теж має до нього почуття. Але якби це дійсно було так, чи змогла б вона ось так втекти? Ні. Ксюша ніколи б не покинула коханого чоловіка в такий спосіб, вона зовсім не така! Отже, тендітна ніжність дійсно не кохала… Тому і не погодилася на переїзд. Матвій обхопив голову руками, зануривши пальці в коротке мокре волосся. Серце перетворилося на суцільний згусток болю, що тремтів у грудях, породжуючи нові муки та страждання. Ще ніколи в житті Матвій не почувався таким спустошеним і розбитим.