Читати книгу - "Відьма"

з них не міг вимовити ані слова. Тіснувата зона відпочинку Відьмоконтролю раптом здалася вкрай замалою, ніби з неї висмоктали кисень, і вони повільно задихалися. Грім відчув, як його серце несподівано стрибнуло, ніби кінь, що стає дибки, потім зробило ще кілька таких стрибків, перш ніж повернутися до звичайного ритму.

Милосердний Господи, каменування. На отих кількох кадрах, де видно, як вони жбурляють каміння їй в обличчя.

Раптом його обпекла думка, яскрава, ніби палаючий фосфор: «Вони ж легко могли розірвати шви на її очах!»

Клер, що так і сиділа з розкритим ротом, заговорила першою:

— Коли це сталося? Ви кажете, у четвер по обіді?

Стів кивнув.

— Мабуть, до четвертої, тому що о четвертій Метт і я повернулись додому.

Її очі ставали усе ширшими, і Грімові геть не подобався їх вираз.

— Можете точніше визначити час?

Стів повернувся до макбука, двома пальцями клацнув по відео і відкрив меню властивостей.

— Дивіться, ось воно. Вміст створено: четвер, 8 листопада 2012 року, 15:37.

— Боже мій! — Клер затулила руками рот, ляснувши себе по губах. — Саме тоді померла та стара пані.

— Хто? — перепитав Грім, не знаючи, про що вона каже.

— Рита Мармелл. Пацієнтка у будинку для літніх «Роузбург». Коли вона у четвер по обіді грала в карти, в неї стався інсульт. Лікар заявив, що її стан здоров’я був відносно непоганим, тож інсульт став для нього цілковитою несподіванкою, але в її віці такі речі трапляються, отже, я на це не звернула уваги. У свідоцтві зазначено, що її смерть була зафіксована за чверть четверта, після того, як серцево-легенева реанімація виявилася безрезультатною.

Піт Вандермеєр і Стів обмінялися приголомшеними поглядами.

— Хіба не те саме вона зробила у 1967 році? — сказав Піт. — Коли ті лікарі спробували відкрити їй рота? Троє літніх людей тоді у місті впали мертвими від інсультів.

Воррен зрозумів, до чого той гнув.

— Минають роки, а вона просто стоїть собі, ніби скутий ланцюгами ведмідь у сплячці. Але варто тільки наблизитись, і… — він плеснув у долоні, й усі підскочили від цього лункого звуку.

«Ніби скутий ланцюгами ведмідь у сплячці, — подумав Грім і раптом зіщулився. — І чекає на… на що?»

— Вона, швидше за все, посилає цю потворну енергію, коли перебуває під великим фізичним або емоційним стресом, — сказав Воррен. — Ну, й найслабші серед нас просто… не витримують.

— Якщо це правда, тоді хлопці вбили ту жінку — безбарвним голосом підсумував Грім. У різкому, безжальному люмінесцентному освітленні усі ці люди видавалися блідими і спустошеними, але водночас якимись знерухомленими. А якщо про все це, не дай Бог, дізнається місто? «Якщо ти хочеш дізнатись, який вигляд має стриманість, оглянься як слід довкола себе, — подумав він, — бо потім ти її вже довго не побачиш».

— Добре, — Грім зняв окуляри і почав протирати скельця. — Нам треба затримати цих йолопів так, щоб було якомога менше розголосу. Якщо про це дізнаються раніше, ніж ми їх ізолюємо, тут почнеться справжнє пекло.

— А ви гадаєте, воно не почнеться, якщо люди дізнаються про це по тому? — запитав Піт.

— Гадаю, воно буде в будь-якому разі, але принаймні хлопців не лінчують.

— Я теж на це сподіваюся.

Грім витріщився на нього:

— Ви що, справді думаєте, що…

— А яке рішення прийме, на вашу думку, рада, якщо підуть розмови про те, що хлопці не лише спричинили паніку минулого тижня та загибель собаки Стіва, а й винні у смерті літньої жінки? Пан голова Метерс наполяже, що то — внутрішня справа міста, і змусить усіх голосувати під машкарою демократії. Але якщо розслідування не провести делікатно, тут буде суцільна анархія. Хіба ви не помічаєте, як налякані люди? Вони будуть здатні буквально на все, коли дізнаються, хто спричинив таку ситуацію.

Обличчя Воррена прояснилося:

— Ось тому ми і збираємось бути на крок попереду них. Ми тихо візьмемо їх і допитаємо відповідно до положень Постанови про надзвичайний стан.

— Добре, а що каже Постанова про тих, хто «свідомо і серйозно порушує громадський порядок у місті», під що, чорт забирай, підпадає, на моє глибоке переконання, і каменування?

— Та годі вже, Піте, то усього лише старий ідіотський закон, написаний у вісімнадцятому столітті, — різко відповів Грім.

— Постанова про надзвичайний стан якраз і є тут законом. Я б на твоєму місці таким певним не був.

— Слухайте, то все лайно собаче! Ми поки що, курва мати, усе ж таки в Америці живемо. Гадки не маю, скільки часу минуло відтоді, як стався останній випадок, що підпадав саме під це положення закону, а тому ті правові норми ніколи не адаптувалися до сучасного кримінального законодавства. Ми це з’ясуємо на засіданні ради.

Проте решта людей уникали дивитися одне на одного і з явним дискомфортом поопускали очі на підлогу. Лише Воррен насмілився відкрити рота:

— До Дудлтауна посилали і за значно дрібніші провини.

— Люди добрі, годі вже! — закричав Грім, не вірячи власним вухам. Він відчував, що його загнали у глухий кут, і це ще більше дратувало його. — Ви ж насправді в це не вірите! Я не хочу давати прогнозів щодо того, яким буде вирок, бо це вирішувати усій раді, але не хвилюйтеся, ми придумаємо щось сучасне. Вибачте, але замовчати це я не можу. Поза будь-яким сумнівом, вони вчинили злочин. І хтозна, що ті йолопи встругнуть наступного разу? Може, візьмуть та й спалять її, адже, врешті-решт, саме це ми й робимо з відьмами. Хочете цього дочекатися? Якби Катаріна відреагувала на каменування бодай трішки по-іншому, ми б усі вже були мертвими.

— Я цілком свідомий цього, — тихо відповів Піт.

А потім заговорив Стів:

— Тайлер і Лоуренс не на жарт бояться тих хлопців, а надто Джейдона. А ще бояться того, що буде, коли їх звільнять.

— Не лізьмо наразі поперед батька в пекло, — відповів Грім. — Припускаю, якийсь час вони світла денного не побачать.

— Послухайте, ви ж маєте повноваження запросити допомогу в Пойнту, якщо, звісно, вважаєте це за потрібне. Правда ж? — запитав Піт із раптовим проблиском надії. — Якраз тепер варто було б це зробити. Якщо Метерсу знову забажається, щоб ця справа стала внутрішньоміською, як це було у випадку з Ротом, напруга в місті тільки зросте. Трохи зовнішнього контролю не завадило б, щоб трохи вгамувати пристрасті.

Грім гірко засміявся:

— Слухайте сюди, друже. Якби це було можливо, я б уже телефонував їм просто зараз. Рада заборонила мені інформувати Пойнт про те, що сталося минулого тижня.

— Що?!

— Через історію з Ротом. Якщо не підкорюся їхньому наказу, то