Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"

Я обережно, щоб не розбудити, залишив свій поцілунок у неї на плечі та повернувся до своєї кімнати. Що ж, сьогодні ми спимо окремо. Як раніше.

Сьогодні я вже був живчиком одразу по дзвінку свого будильника. Я посміхнувся від думок, що ось, скоро, Лія знову буде жалітись, що ця нестерпна мелодія перервала її сон. Авжеж, зрозуміло, що після її повторного сну. Однак, моїм мріям не було життя.

Амелія мочки пройшла повз мене, зустрічаючи мене вранці на кухні. Я здивовано провів її своїм поглядом. Так, я покидьок. Я визнаю це. Утім я думав вранці всім образам прийде кінець.

- Ти мене ігноруєш вже третю годину. Це занадто по дитячому, Амеліє, - нервово сказав я, зіштовхнусь з нею в залі.

- Чому ти взяв, що я тебе ігнорую? – запитала вона, навіть не дивлячись на мене.

- А це якось інакше називається?

- Ти мене дуже образив своїми думками, Дем’яне. Якщо ти думаєш, що я просто так прокинусь та про все забуду, то ти глибоко помиляєшся, - Лія нарешті подивилась на мене, хоча нічого хорошого це не дало. – До того ж хто ми одне одному? А?

- Ти про що взагалі? – я похмурився, продовжуючи дивитись на дівчину.

- Хто ми? Що між нами? Простий курортний роман, а отже, ми звичайні коханці та нічого більшого, так? – я змовчав. Змовчав, бо дійсно не знав, що відповісти. – Я так і думала.

- Лія, прошу..

- Ти поки подумай, але не гарантую, що я буду дійсно чекати.

Несподівано нашу розмову перервав гучний дзвінок у двері. Я декілька разів намагався зрозуміти, чи мені почулось, чи то дійсно було насправді.

- Ти когось чекаєш? – запитала білявка, посміхнувшись. І я навіть відповісти не встиг, як вона додала: - Тоді, це до мене.

Спочатку я подумав, що вона просто жартує. Можливо, то звичайна доставка їжі, чи будь-чого іншого. Проте потім почав прокручувати ситуації далі. Амелія була одягнута в білосніжні шорти з цупкої тканини та такого ж самого кольору сорочку, під низом якої була блакитна майка. Вона завжди стильно одягалась, утім вдома вона полюбляла більш спортивний одяг, особливо колекцію своїх футболок з різними солодощами. Отже, до неї дійсно хтось завітав в гості. Але хто?

- Привітик, давно не чулись, - до мене донісся низький чоловічий голос. – Це тобі.

- Бляха, тільки не це! – пробубнів до себе.

- Привіт. Дякую, Євгене, і дуже рада тебе бачити, - дзвінко та радісно пропищала Лія, приймаючи черговий букет лілій. Чому він взяв, що вона їх любить? Чи вона дійсно їх любить?

- Ти живеш не одна, я правильно зрозумів усе?

- Так, зі мною живе ще охоронець мого батька, який поки що став моїм охоронцем.

Тобто я охоронець? Просто охоронець? Просто охоронець її батька, який поки що став її охоронцем?

Я нервово видихнув та швидко пішов до своєї кімнати, не зустрічаючись з купкою друзів. Амелія вирішила погратись, хоче побачити мої ревнощі? Гаразд. Це було не важко зрозуміти. Проте, якщо Лія так сильно хоче погратись зі мною, тоді й мені варто вступити у цю гру.

- Вітаю, - я простягнув руку Євгену. Хлопець уважно оглянув мене, але відповів взаємністю. – Я охоронець Амелії Максимівни. Гадаю, вона вам вже сказала про мене.

- Так, привіт. Я Євген, - він нервово посміхнувся та кинув погляд на саму дівчину, що намагалась сховати свій погляд. – Прошу, давайте на ти. Я винен тобі нову сорочку.

Отже, він мене пам’ятає..

- Все добре. В цьому немає потреби, - я натягнув посмішку.

Авжеж, я не хотів заважати старим друзям спілкуватися такою гарною погодою, сидячи на терасі та п’ючи свіжий лимонад. Однак, змиритись та дати цій можливості між ними збутись – я не міг.

Я відійшов убік, де все ще стояла стійка від моєї боксерської груші, яку я придбав не так давно. Хоча саму грушу довелось сховати через сильні дощі, які були останніми днями. Проте сьогодні дуже гарна погода. Чому б не наздогнати свій прогрес?

Навіть попри те, що я налаштовував стійку та вішав цей величезний та важкий мішок на неї, я все одно бачив, як Євген та сама Амелія часто кидали на мене свій погляд, продовжуючи про щось розмовляти. Цікаво, я ж не заважаю їм? Думаю, ні.

- Сьогодні занадто спекотно, чи не так? – крикнув я, звертаючись до тієї солодкої парочки, після декількох підходів ударів. Насправді я навіть не знаю, чому мені було так душно, чи то від спеки, від спорту, чи власне, від Євгена.

Я припідняв нижній край своєї майки, аби витерти усю вологу зі свого обличчя. Авжеж, я одразу відчув, що вона продовжує на мене дивитись, вже навіть не приховуючи того. Це змусило мене посміхнутись і продовжити діяти далі.

Я швидко скинув з себе мокру майку, відкинувши її кудись в бік. Дивившись на Лію та Євгена, я вирішив не залишати їх без уваги, особливо в такий прекрасний день. Що це за літо без невинного бадьорого лимонаду та приємного спілкування з друзями?

- Пробачте, Амелія Максимівна, але можу я трішки вкрасти у вас холодного лимонаду? – можливо з легким присмаком нахабності запитав я. Лія ледь помітно кивнула, а я потягнувся за стаканом. Чи то я такий неуважний, чи ніби навмисно, трішки лимонаду почало повільно стікати по моєму підборіддю, а потім і по грудях униз. – Дякую вам дуже! Пробачте, що заважаю розмові.

Я вкотре посміхнувся, ловлячи стурбований погляд Євгена на подрузі, та повернувся до тренування. Наступними вправами у списку були скакання на скакалці, прес та відтискання на кулаках. Це були типові вправи, які я виконував кожного дня вже протягом десяти років.

Схоже через декілька вправних та важких підходів Євген не витримав такого тиску та покинув цей прекрасний дім, прощаючись зі мною ніби ця зустріч дійсно була останньою. Мені довелось вкотре гарно попрацювати, як професійний актор, аби не викликати жодних підозр. Тому поки Лія пішла проводити свого товариша на вихід, я нарешті міг видихнути та розслабитись, налагоджуючи своє дихання.

- Ти це навмисно робив?