Читати книгу - "Біблійні казки. Казки та легенди про святих"

Повечеряли, полягали спати, рано повставали, а стара дає снідання, як вчора, та й каже:

— На, снідай, бо я тобі зараз дам роботу.

Той поснідав, стара принесла решето, одну цеглу і одну дощину та каже:

— На, іди там на тую долину і там вичерпаєш зо ставу воду решетом, а з тої дощини наробиш бочок. Як воду вичерпаєш, то рибу в тоті бочки поскидаєш, і нà тобі кулак гречки, засієш. За той час, ніж ти з тої цегли поставиш покої, то гречка виросте. Тоді щоби тую гречку змолов, і там позаносиш до спіжарні, а я тобі обід вишлю.

Івась забрав тото знаряддя і пішов до ставу, положив коло себе дощину і цеглу та й зачинає черпати воду решетом. А знаєте, як то воду решетом черпати. Аж ту виносить наречена обід та й каже:

— Ото, я не сподівалася, щоби ти так все вибудував!

А наш Івась як не крикне:

— Того ніхто не може зробити, хіба тілько чорти!

Тоді сказала наречена:

— Ей, що ти журишся. От, сідай та обідай, а по обіді то ти все поробиш.

І наш Івась сів та Й обідає, а коли пообідав, то наречена каже:

— Лягай, Івасю, поклади мені голову на коліна, я тебе приголублю.

Наш Івась скоро ліг, та й зараз захропів, буцімто вже спить, а тота тоді взяла помаленьку голову відсунула, та як не встане, як не свисне — в тій хвилі зараз позліталося таких багато чортів, що тяжко оком зглянути, а кожен з решетом. Тоді подумав си Івась: «О Боже милий, яка Твоя пречудна сила, добре, що Ти стілько ангелів сотворив, що вони їх в небі побідили, коли вони хотіли над Твоїм царством запанувати!»

І в той час зараз чорти воду вичерпали дочиста. І дивиться Івась — а вже тих бочок стоїть стільки, що іно рибу решетами зносять, тяжко оком зглянути! Ту вже і покої такі красні, що аж очі до себе беруть, та бо вже і гречка цвіте, тут вже і млин стоїть, вже пшеницю молотять — а Івась хропить на все горло, щоби чорти не здогадалися, що він не спить. Ну, в короткий час вже і гречка стоїть в копах, а млин як десь взявся, так і не знати де подівся. А там дивиться Івась, а вже й чорти позникали!

А наречена прилітає та й каже:

– Івасю, вставай, вже-сь виспався, подивися, кілько я вже зробила, а ти спиш та навіть ти не в голові, що мама казали, щоби на полудне було все готове. От як вони прийдуть обглядати, та пам’ятай, щоби-сь знав, як зарадитися з тим, бо то не жарт. Знаєш, моя мати то дуже тебе не любить і мене за тебе не хоче дати, то вона би тебе стратила, щоби іно спосібність найшла. Тож прошу тя, коли вона тут прилетить обглядати, возьми си доброго каменя і бий та питай, чи добре, а вона буде літати як шалена по найменших кутиках. Бувай здоров! А, ще-м ти забула казати: як прийдеш додому, то по вечері тобі моя сестра коня всідлає, щоби-сь їхав по гостей. То си пам’ятай, щоби-сь добре уважав, бо ти на такім коні ще ніколи не їхав, то тя може зрадити. То возьмеш собі три грабчуки і два застромиш за ремінь, а третій в руку, і як сядеш на того коня, то так щоби-сь бив, що сили стане, і завше будеш питати: «Куди?», а більше нічого щоби-сь не казав. А знаєш, як будеш сідати, то сідай ззаду, спереду не можна, бо він би тя забив. То, знаєш, мій тато тебе буде везти, а він мене дуже любить, то він по всіх силах буде старатися, щоби тебе згладити із того світа. А як приїдеш, то вже буде гостей багато. Мене посадять за стіл, а в котре місце, я й сама не знаю, і скажуть, щоби-сь відгадав, котра твоя жінка, а як не відгадаєш, то все пропало. То щоби-сь добре уважав, я буду квіткою телепати на середині голови, а ти скажеш: «То та моя». І покажеш пальцьом на мене. А відтоді щоби мене завше слухав, що я скажу робити.

І розійшлися, а наш Івась все розмірковує в голові і гадає:

— Коби так вдалося, то би не було зле…

Та й сідає і розважає, що з тим робити: чи так робити, як йому наречена казала? Де ж то можна так родичів бити? Ну, то вже в чортів такі звичаї, а більше нічого — і далі пішов покої обглядати. Входить і дивиться — ах, яка ж то краса! — аж очі до себе бере. Аж ту дивиться, стара відьма летить мов той вітер, аж заслинилася… Прилітає та й зачала кричати:

— А де ти, зятю, і що ти ту доброго зробив, най іно я подивлюся, чи ти варт моєї доньки за жінку.

А наш Івась вже каменяку добру має та й так златав стару, що вона іно трохи літна (ледве тепла). А проте й далі стара в кожен кутик заглянула, чи все гарно, чи до сподобання, тоді каже:

— Ну, зятю, прошу, перестань бити, бо вже більше я тебе не буду контрулювати. — І далі вже говорить, як направду рідна мати. — Тепер ходи, за то будем робити весілля.

Приходять додому і стара каже:

— Ну, старий, вже наш зять все поробив, що треба, зачинаймо лагодити весілля! А ти, доню, іди зладь шваґрові коня, бо його ноги болять по тяжкій праці.

Тоді довідався Івась, котра старша сестра, і тая зараз пішла, а стара виймає цілу паку листів і каже:

— На, знаєш, тепер маєш тоті всі листи роздати і зараз приїжджай, бо тої ночі має весілля скінчитися і ти маєш забратися, щоби-м тя не виділа, бо я тепер знаю, що вже з тобою нема що робити.

Івась взяв листи в кишеню, виходить надвір, а сестра тримає коня такого, що аж страшно дивитися на нього, і каже:

– Іди та сідай, бери уздечку!

А його вже дармо здурити, бо він вже на той спосіб вчений. Тоді Івась пішов, вирізав три порядних костурі, два застромив за ремінь, а третий взяв в руку та й далі на коня сідає і як не візьме мастити по голові, що сили має, а при тому нічого більше не каже, іно завше питає:

— Куди?

А той, мовби хмара, валить по бескидах, що