Читати книгу - "Мільйон на рулетці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Знаєш де це? — запитав Мишко.
— Звичайно, — відповів таксист.
4Хвилин сорок ми кружляли містом. Мишко тричі вилазив у вікно, щоб поціляти у мисливців, які повсякчас стріляли у нас. Нарешті таксист сказав:
— Кінцевий пункт прибуття.
На повній швидкості ми виїхали на середину темної і безлюдної площі, зменшили швидкість, пригальмували і виключили мотор.
— Сюрприз? — спитав я.
Машини з мисливцями миттєво оточили нас.
— Причому класний сюрприз, — вдоволено проказав Мишко.
Я ще не встиг узятися за руків’я пістолета, а мисливці вже були біля нас.
Як тільки-но один із них простяг руку, щоб відкрити дверцята з мого боку, метрів за тридцять від нас спалахнули фари. Яскраве море фар.
— Подобається? — усміхаючись, запитав Мишко.
— Не те слово, — сказав я, щулячись від яскравого світла.
Машин, що світили на нас, було біля десяти. І хоча через яскраве світло ми не могли розгледіти облич приїжджих, як тільки один із них ступив у коло, утворене світом фар, мисливці миттєво втратили до нас найменшу цікавість. Вони метнулися до своїх машин і накивали п’ятами.
Прибулець зняв зі свого плеча готовий до стрілянини гранатомет, а через хвилину його оточили виголені хлопці в традиційних шкіряних куртках.
5— Двадцять п’ять тисяч, — доброзичливо усміхнувся таксист.
— І сотню за трубу. Пам’ятаю, — сказав я, витягаючи гроші з кейса. — На, тримай.
— Може, ви взяли б мене до себе на роботу, — запропонував він.
— Ми сьогодні від’їжджаємо, — сказав я.
— Далеко?
— Дуже.
— Ну тоді щасливої дороги.
Ми з Мишком вийшли з машини.
Хлопці, які врятували нас, чекали, коли ми підійдемо до них.
— Хто це? — запитав я.
— Мої знайомі, — відповів Мишко.
— А де в тебе їх нема?
— Та навіть у Африці є.
— Як це?
— Воюють найманцями, — сказав Мишко.
— Ти — сама загадковість.
— Не без того, — відповів він і, розвівши для обіймів руки, пішов назустріч чорним силуетам, які застигли у світлі фар.
6Мишко підійшов до одного з хлопців. Вони обійнялися, поплескали один одного по спині, а потім Мишко представив мене:
— Знайомтеся, це — Стас.
— Леонід, — відповів здоровань.
З усього було видно, що він був ватажком цього гурту.
— То хто на вас полював? — запитав він у Мишка, кивнувши у бік машин, що зникли в темряві.
— Та хто його знає, — сказав Мишко.
— Ну і нехай. Краще вип’ємо.
Розділ 51«Вечеря в гарній компанії»
Льоня — Леонід Сергійович Булатов — уже роки три займався серйозним і дуже прибутковим бізнесом. Якогось дня отаман банди розбишак раптом зрозумів, що хоч у нього є дуже багато грошей, і він спроможний купити будь-якого прокурора і будь-якого слідчого з особливо важливих справ, чоловікові його віку потрібне зовсім інше ремесло. Він зібрав свою банду і сказав:
— Ми добре попрацювали. Але є більш цікаві речі.
— Ти вирішив зав’язати? — запитали в нього хлопці.
— Не зовсім, — сказав Льоня, — я хочу спокою.
Льоня познайомив своїх людей із трьома економістами, яких уже взяв на роботу.
Перший із них пропонував займатися виробництвом продуктів, другий — постачаннями сировини, а третій рекламував схеми мережі недорогих, але з хорошим сервісом їдалень.
— Кожному знайдеться справа до душі, — сказав Льоня. — Коли станемо на ноги, гроші будуть у кожного. Але гроші чесні і не заплямовані кров’ю. Тож вам вирішувати.
З тридцяти головорізів тільки шестеро сказали «Ні».
Решта хлопців невдовзі стали директорами, менеджерами і консультантами.
Вони займалися торгівлею шин, церковного начиння, комп’ютерних програм. З’явилося п’ятнадцять фірм. А з ними стабільність і ситий спокій, які Льоня і його люди могли забезпечити собі хоча б завдяки тому, що як тільки якась із банд рекетирів зважувалася обкласти їх подушним податком, вони брали зброю до рук і захищали своє право на вільну торгівлю.
2Льоня повіз нас в одну зі своїх недорогих, але досить пристойних закусочних. Там справді було непогано.
ЗМи сиділи втрьох за одним столиком. Льоня і Мишко згадували минуле, я слухав їх, іноді кивав на знак згоди, але думав про своє. В моїй уяві зринула згадка про казино «Царське полювання».
4— Я можу запропонувати тобі одну зі своїх фірм, будеш її директором, — запропонував Льоня Мишкові.
— Ні, — мовив той, — я гратиму.
— Але ж тобі колись набридне, — сказав Льоня.
— Можливо, — відповів Мишко, — але не зараз.
Він говорив щиру правду, бо, навчившись вигравати, неможливо залишити гру. Пристрасть до наркотиків можна вилікувати, а от до гри — ні.
А Льоня заговорив про свої справи.
— Мені потрібно кілька лимонів зелених. Тоді, нарешті, я знайду бажаний спокій.
— Півтора мільйона, — сказав я.
— Що? — не зрозумів Льоня.
— Ти можеш одержати півтора мільйона, — повторив я.
— Стасе, — зморщився Мишко,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.