Читати книгу - "Промінь"

— Це не позбавлення прав, це медична необхідність! — Софі використовувала мікрофони Променя, які посилювали її слабкий від природи голос. — Вона марить, вона індукує маренням усіх вас, а особливо — дітей! І дорослих! Йоко, зізнайся, чим вона тебе підкупила?!

— Тим, що має рацію, — відгукнулася Йоко, і схрестила руки на грудях. — Ти боїшся це визнати.

— Йоко, ми всі в дитинстві слухали її казки. Різниця між нами в тому, що дехто виріс, а дехто ні!

— Дехто боїться вийти за межі звичного світу. Подивитися й побачити, що Промінь — не друг і не нянька. Промінь — загроза!

— Параноя, от що це!

— Не кричіть, соромно перед дітьми…

— Дорослий квант, відповідальна людина, готовий поставити під загрозу всіх нас! Ви хочете залишитися без їжі, води, медицини, повітря, світла…

Вони говорили всі разом. Вони стискали кулаки, наче були готові пустити їх у хід. Ліза слухала їхні напружені голоси, і розуміла ясно, контрастно, як чорно-білий знімок у зимовій рекреаційній зоні: щось змінилося, і це незворотно.

У неї багато прихильників, а буде ще більше. Вона може залучити на свою сторону дітей, старших підлітків… Чи варта її мета таких засобів? Чи варта правда, як завгодно правдива, усієї цієї злості, люті, страху, ворожнечі?

— …Її казки — розвага для дітей з невисоким інтелектом, пора вже зізнатися!

— Ага, почнімо мірятися інтелектом! Оце гідна справа для дорослих людей!

— Ніхто не може назвати людину божевільною без обстеження! І божевільний — не злочинець!

— Ми повинні змінити курс! І мови не може бути про те, щоб відімкнути Промінь!

— Вона має рацію! Визнайте ж правду! Наш світ влаштований не так, як ми думали! Як учили нас наші батьки!

Мені треба було збрехати, подумала Ліза. Ось воно. Тепер я розумію їх… остаточно розумію Марію. Напевно, пізно. Треба було збрехати. Брехня заради добра…

Вона заплющила очі й подумала про Ґреґа — вперше за багато років без гіркоти.

— Вітаю вас, учасники експерименту. Чотири дні залишилося до фінішу. Ознайомтеся зі статистикою теперішнього моменту…

Населення — 512. Щастя — 15 %, цивілізованість — 88 %, осмисленість — 51 %.

— Не так і погано, — прошепотіла Еллі. — Вони отямилися… їй не повірили, не всі, не до кінця.

— Ви готові до впливу?

— Так! — Денис подивився через стіл на бліду до зелені Марго. Дівчисько розтягло губи:

— Моя черга.

Вона шалена, безстрашна й бореться до кінця, подумав Денис. Це мені приклад: до кінця. Не здаватися.

— Я за Дениса! — гаркнула Еллі.

— А Славік за мене! — Марго підняла гостре підборіддя. У її голосі була така сила, що Дениса пройняло холодним потом: він на секунду злякався, що Промінь повірить. Що зарахує голос лежачого напівмертвого Славіка — за це божевільне дівчисько.

— Немає особистого підтвердження від учасника, — відгукнувся Промінь після коротенької паузи. — Вплив передається лідерові рейтингу. Ви готові?

— Промінь, — сказав Денис, викладаючи слово за словом, неначе каміння. — Підвищи рівень агресії кожного дорослого й підлітка, медикаментозно, без їхнього відома. Через воду… або повітря. Хімічно.

І стис кулаки під столом, сам не знаючи, чого прагне більше: щоб Промінь прийняв вплив чи щоб відмовив.

— Промінь?!

— Вплив прийнято. Виконую.

— Твоя наставниця — божевільна. Ти про це знаєш?

Адам сповільнив ходу. Дошки для серфінгу валялися на піску; за спиною білої зі злості Мішель стояли хлопці з її навчальної групи — Фархад, Іларіон, Джек, і молодший Іларіонів брат, Костя, тринадцяти років. Дивлячись у сіро-блакитні прозорі очі Мішель, Адам нарешті зрозумів, чому вона так дратує його з самого дитинства.

У неї гострий, задертий догори ніс.

Адам зупинився за два кроки. Поруч зупинився Сезар, дуже похмурий. От він ніколи не був схожий на сестру-двійнючку. Грузнучи в піску, підбіг Кадзуо — молодший Адамів брат — і став у Сезара за плечем.

— Вона розумніша за тебе в тисячу разів, — тихо сказав Адам. — І вона добріша.

— Ну аякже, — Мішель знущально розсміялася. — Відімкнути Промінь, піти жити в технічні коридори, без їжі й води, дихати задницею… Дуже розумно.

Ліза казала: не дозволяй себе розлютити. Шукай аргументи. Якщо розумієш, що тебе не чують — промовч. Не треба нікого злити заради задоволення. Це негідно. Будь милосердний.

Але гострий, задертий догори ніс, якого він раніше не помічав. А тепер побачив — з кожною точкою під шкірою. З вузькими темними ніздрями. Як можна терпіти такий ніс?!

Він схилив голову до плеча, розглядаючи її з висоти свого зросту, наче дрібну незначну перешкоду:

— Почитай технічні документи. Ти ж умієш читати? Відімкнути ядро штучного інтелекту, залишивши працювати життєзабезпечення — завдання на кілька діб. Якщо, звісно, в людини є власний інтелект, якщо вона не стала додатком до Променя, як ти.

Він уразив її. Кінчик носа побілів:

— Як ти затесався в цю… секту розумово відсталих дітей, Адаме? — вона говорила з удаваним співчуттям. — Ти, з твоїм рейтингом… Я ще розумію — Сезар, той завжди був недорозвинений!

Сезар перемінився на лиці. Звісно, Мішель знала його, як облупленого, знала всі його болючі точки. Адам відчув, як німіють щоки:

— Проси у брата пробачення, скотина.

— Як ти мене назвав?!

— Зарозуміла скотина, проси в брата пробачення!

— За це зараз одержиш, — сказав, ніби плюнув, Джек, і Адам зрадів. Бити Мішель йому було гидко. Але заїхати кулаком по злісній Джековій фізіономії — саме задоволення.

Вони зчепилися — троє на одного,