Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

Дрюк, не вагаючись, двічі пальнув по кріслу, але товсте бильце надійно захистило піксі-літунку.

Опал Кобой летіла просто на свого колишнього спільника. Коли потворний ельф підніс руки, щоб захиститися від удару, Артеміс зісковзнув на підлогу. Дрюку Глодову поталанило куди менше. Кінець поручня крісла підчепив його за пояс, а та шалена кицька-піксі натисла кнопку підйому і злетіла до самої стелі. Крісло з двома змовниками хаотично заметалося по залі, відскакуючи від стін, аж поки з тріскотом улетіло просто у відчинений люк плазмової труби.

Тут знову Дрюкові не поталанило, бо ж плазма якраз була активна. І, як на те, він сам же її й активував. Але Дрюк не встиг відчути всю іронію цієї ситуації, бо мільйони радіоактивних ниток умить просмажили його наскрізь.

Ну, а лиходійці-піксі пощастило. Коли крісло вдарилося об трубу, її викинуло на підлогу. Опал лежала на гумових плитках і стогнала від болю.

Лаккей кинувся вперед іще до того, як Дрюк приземлився. Він схопив Артеміса й почав крутити-вертіти його на всі боки, щоб упевнитися, чи той не поранений. Але тілоохоронець виявив лише кілька подряпин. Неглибоких. Нічого такого, чому б не дали ради ельфійські зцілющі чари.

Тим часом Холлі перевірила стан Опал Кобой.

— Вона при тямі? — запитав командувач.

Повіки Опал засіпались. Ось піксі розплющила очі. Але Холлі тут-таки їх їй і закрила — різким ударом у міжбрів’я.

— Уже ні, — невинним голосом відповіла капітан Куць. — Вимкнулась.

Корчеві досить було одного погляду на Дрюка, щоб переконатися: не варто перевіряти, чи живий, коли й так видно, що мертвий. Можливо, так воно й краще склалося для нещасного? Бо Дрюку Глодову, коли б той лишився живий, світило б двохсотлітнє перебування на Вийвовку.

Тут Артеміс запримітив якийсь порух біля дверей. То був Мульч. Гном усміхався й махав рукою. Ага, то він так прощався — нагадував Джуліусові про дводенну відстрочку, на випадок, якщо командувач забув. А тоді гном показав на прикріплений до стіни синій балон і зник.

— Лаккею! — з останніх сил прохрипів Артеміс. — Хай хто-небудь добряче обіллє мене піною. А потім, може, ми нарешті вирушимо до Мурманська?

— Облити вас піною? — не зрозумів Лаккей. — Якою піною? Навіщо?

Холлі зняла зі стіни протирадіаційний балон і сіпнула за запобіжник.

— Дозвольте мені це зробити, — сказала, усміхаючись, ельфиня. — Це дасть мені особливу втіху.

І спрямувала струмінь смердючої піни просто на Артеміса. За кілька секунд хлопець став схожий на підталого сніговика. Капітан Куць весело засміялася. Ну хто сказав, що поліційна служба нудна та безвідрадна?

Щойно активована плазма замкнула пульт дистанційного управління, котрий лежав у Дрюковій кишені, як ураз ожила, запрацювала О’Гирова комп’ютерна система. Не гаючи ані секунди, кентавр активував підшкірне снодійне, введене тим гоблінам, котрі вже раз порушили закон. Це позбавило Б’ва Кел одразу половини бійців. Далі він перепрограмував поліційні ДНК-гармати, встановлені на Поліційній площі, на несмертельні паралізувальні постріли, й за кілька секунд усе скінчилося.

Найперше, що надумав капітан Келп, — це зробити перекличку своєму війську.

— Негайно доповісти про втрати! — загорлав він, перекрикуючи жахливий гармидер.

Командири підрозділів по черзі доповіли, що фатальних втрат немає, а є тільки легкі поранення.

— І нам таки добряче поталанило, — додав один з медиків-чудодіїв. — Бо в цій будівлі не лишилося жодної краплини чарів. Навіть жодного медичного пакета. Якби ще кого з бійців підстрелили, то так би й лишився лежати…

Потім Клопіт подивився на кабінет, де все так само ховався О’Гир. Погляд його не обіцяв нічого доброго.

О’Гир деполяризував кварцове скло й відкрив один з каналів зв’язку.

— Гей, хлопці! То не я заварив усю кашу, а Дрюк. А я всіх вас врятував. Уявляєте, я послав запис нашої з ним розмови на один мобільник, а зробити це було ой як нелегко! Та ви ж мені повинні медаль за це дати!

Клопіт Келп люто зціпив кулаки.

— Авжеж, О’Гире, вилазь-но сюди! Я тобі вліплю твою медаль!

Можливо, кентавр і не дуже знався на психології, але такі «спокусливі» обіцянки розрізняв досить добре.

— Е-е ні, дякую. Краще я ще трохи посиджу тут, поки повернеться командувач Корч. Він усе вам і роз’яснить.

Кентавр знову затемнив скло й зайнявся пошуком «жучків». Він був сповнений рішучості цілковито очистити систему від слідів шкідливих ручок Опал Кобой. Параноїк, скажете? Це він, О’Гир, параноїк? Та самі ви параноїки!

Арктичне узбережжя між Мурманськом і Сєвероморськом скидалося на справжній цвинтар, де були поховані підводні човни могутнього колись радянського флоту. Понад сто атомних субмарин іржавіли в численних бухтах і фіордах, і тільки де-не-де знак небезпеки та мандрівний патруль перестерігали надто допитливих: тут зачаїлася смерть. Ночами над кладовищем мертвих кораблів мерехтіло загадкове світіння й чувся дивний гул — не треба було й напружувати очі та слух, щоб це побачити й почути.

Один із підводних човнів, похованих тут, називався «Союз». Це була збудована років тридцять тому субмарина класу «Тайфун» із наскрізь проіржавілим, дірявим реактором. Звісно, смертельно небезпечна для всього живого. Але саме сюди шеф мафії Бритва послав своїх слуг, щоб обміняти Артеміса Фаула-старшого на велику суму грошей.