Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          - На шосту. – відповіла мама, ввімкнула плитку і поставила грітись чайник. – Зроблю нам чаю.

          - Як приємно пахне! – задоволено сказала і зазирнула в духовку. - Ти спекла мій улюблений яблучний пиріг? – радісно поцікавилась я.

          - Так, сонечко. – посміхнулась мама і погладила мене по голові. – Стомилась з дороги?

          - Не дуже. – відповіла я, сідаючи за стіл. – Ми з Леоном по-черзі їхали. Тому все добре.

          - Чому було не взяти квитка на потяг? – невдоволено спитав тато й присів на стілець поруч зі мною.

          - Богдане, не бубни! – Мама посміхнулась і знову обійняла мене. – Як я скучила, Діанко!

          - Я теж! – вигукнула я, обійнявши маму у відповідь.

          - Ну, розказуй! – сказав тато, дочекавшись, коли мама відпустить мене з обіймів. – Як тобі Київ?

          Ми сиділи на кухні і розмовляли. Як колись, в затишній домашній обстановці. За горнятком чаю з смачним маминим пирогом. Розповідаючи їм всі подробиці свого життя в Києві, я спостерігала за найріднішими людьми на всьому світі, в душі дякуючи богу, що в мене такі чудові батьки.

          За нашими розмовами непомітно минуло дві години. Годинник, що висів на кухні, показував десять хвилин по шостій.

          - Я піду подзвоню Юлі. – сказала я батькам і встала з-за столу. – Ми домовились, що я ввечері наберу її.

          - Добре, доню. – відповіла мама. – Ми з татом зараз поїдемо в магазин, щоб докупити деякі продукти на завтра.

          - Окей. – Я вийшла з кухні і попрямувала до своєї кімнати.

          Ностальгія охопила мене. Я присіла на ліжко і деякий час просто сиділа, дивлячись в нікуди. Багато думок і спогадів з минулого вертілось в моїй голові. Заплющивши очі, я впала спиною на ліжко і посміхнулась. На душі було радісно й приємно. Я знову вдома.

         Я взяла телефон і набрала Юльку. Через декілька гудків я почула її радісний голос.

          - Привіт, Ді! Ти вже приїхала? – вигукнула вона.

          - Привіт, Юльчик! Так. – Мене переповнювала радість. – Зайдеш?

          - Лишень хотіла сказати, що зараз прийду. – сказала подруга й засміялась. – Скоро буду.

          Натиснувши кнопку відбою, я подумала, що неймовірно скучила за нею. Я почула, як зачинилися вхідні двері - тато з мамою пішли в магазин.

          Пройшовши до залу, я з подивом відмітила, що батьки не поставили ялинку. Цей Новий рік був перший, який ми святкували окремо. Я вирішила подивитись телевізор, поки чекала на Юльку. Якраз показували мій улюблений фільм - «Один вдома», який я завжди дивилась на Різдвяні свята.

          Пролунав дзвінок в двері. Я пройшла в коридор і відчинила їх. На порозі стояла Юлька, з посмішкою на весь рот.

          - Діано! – заволала вона і кинулась мене обіймати. – Як я скучала за тобою, коза!

          - Юль, я теж! – сміючись, відповіла я. – Заходь.

          Вона зайшла в квартиру і зачинила за собою двері.

          - Блін, як там холодно! – сказала Юля і зняла шапку.

          - Оце так! – здивовано вигукнула я, дивлячись на подругу. – Ти мені не казала, що змінила імідж.

          - Сюрприз! – сміючись, промовила вона і замотала головою в різні боки.

          - Неочікувано. – промовила я, торкаючись її білявого волосся. – А тобі гарно з такою стрижкою. – оцінююче сказала я, уважно дивлячись на її «каре».

          - Джон теж кайфує. – Юлька кинула погляд на себе в дзеркалі і посміхнулась. – А я як балдію, коли він стискає його в кулак під час…

          - Стоп! – спинила я її. – Без інтимних подробиць, будь ласка. – сказала я і вона розсміялась.

          Ми пройшли до мене в кімнату. Присівши на ліжко, Юля спиталась:

          - А де Леон? Пішов з твоїм батьою на пивко?

          - Ха-ха, дуже смішно. – саркастично відповіла я. – Ми домовились, що він завтра прийде. Мама запросила його на Святу вечерю. Заодно й скажемо, що ми живемо разом.

          - Офігіти, який завтра екшн буде! – сказала Юлька. – Шкода, що я цього не побачу.