Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Квартира Тихона діяла на Жанну якось.. заспокійливо. Вона й сама не розуміла, чому. Можливо, тому що тут все було просякнуто його енергією. 

Тихін Маєвський…  – вона, мов зачарована, слідкувала за кожним його рухом, поки він нарізав овочі для салату та розігрівав куплену по дорозі піцу. В домашньому одязі, спортивних штанях і звичайній футболці, він був такий… домашній. Жодного тобі лоску самодура, яким він здався під час першої зустрічі, чи апломбу хороброго копа, що кинувся нещодавно на озброєного грабіжника. 

– Я щось не так ріжу? – побачив він її погляд в дзеркальній поверхні дверцят мікрохвильовки. 

– Ні! Все так, я просто… – “милуюсь?” Так і сказати? – задумалась. 

Боже, доросла жінка, в якої вже син без місяця повнолітній, а губишся в словах, мов десятикласниця! – насварила сама себе. 

– Я тобою милуюсь! – таки наважилась, і випалила на одному подиху, наче боячись, що передумає. 

– От вже не думав, що від когось почую такі слова. Та ще й не просто від когось, а від такої жінки, як ти. – здивовано повернувся до неї Тихін, відклавши ніж та надрізаного помідора. 

– Від якої? Чим я відрізняюсь від інших жінок? – підвелась зі свого стільця і підійшла ближче. 

– Ну ти… інша. Принаймні я таких жінок ще не зустрічав. 

– Яких же? – блиснули лукаво очі. 

– Розкішних. Вродливих. Розумних… – Тихін хотів було повернутись до салату, та Жанна підійшла і забрала ніж з його рук. 

– Ти не зустрічав розумних жінок? – наче, аж зі співчуттям спитала. 

– Розумних так. Тобто ні. Тобто, таких як ти не зустрічав! – розгубився Тихін, і, щоб завершити цю розмову, обійняв Жанну та впився в її губи своїми. А вона, судомно вдихнувши, притислась всим тілом до нього та обвила руками його шию. 

Розігрівши піцу, мікрохвильовка кілька разів сердито пропищала про це, та Жанні й Тихону було не до неї. Відсунувши вглиб поверхні столу дощечку з так і не доведеними до стану салату овочами, Тихін, продовжуючи цілувати, посадив на неї Жанну… 

***

До вечері парочка повернулась тільки за півгодини. Вони й самі не пам'ятали, як з кухні перемістились на канапу вітальні. 

– Ти неймовірна! – видихнув Тихін просто в шию, і Жанна повернулась до нього. 

– Ти теж. І головне… багатогранний! 

– Це надто складне слово. – Тихін усміхнувся. 

– Воно передає твою суть. Ти можеш бути таким різним… 

– Хто б говорив! От ти – то взагалі суцільний сюрприз! – здавалось, це було компліментом. Та обличчя Тихона спохмурніло, а на лобі пролягла вертикальна ледь помітна зморшка між бровами. 

Жанна не відповіла, мовчки притислась до його грудей. Зараз говорити не хотілось. Коли так добре – хочеться щоб ці миті не закінчувались, а тривали вічно. А розмови надто швидко можуть все зруйнувати.  

Та навіть мовчанка не врятувала цей неймовірний міраж з почуттів. Нав’язливо завібрував телефон Жанни. 

Професійна звичка не дозволила їй скинути виклик. 

– Алло! Жанна Вікторівна? – спитав чужий далекий голос. 

– Так, – відповіла трішки незадоволено. 

– Вас турбують з салону “Кіа”. Ми тільки відкрились і потребуємо массу реклами. Можемо зустрітись та обговорити це за годинку? 

– За годинку? О, я не зовсім…

– Розумію, що це не заплановано, а ви певно, дуже зайняті, та питання термінове. Якщо не візьметься “Золоте Перо”, то ми змушені будемо передати замовлення комусь іншому. 

– Ні, ми візьмемо замовлення. Де зустрінемось? – вже повністю отямившись від м'якої насолоди і тепла, спитала враз зміцнілим голосом Жанна. 

***

Любі читачі, дякую, що читаєте, підтримуєте книгу вашими коментарями й зірочками! Будь ласка, підпишіться на сторіночку, щоб не пропустити новинку, яка вже готується) 

***