Читати книгу - "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"

Проте приймальня була пустою не довше хвилини.

Коли на порозі з'явилася Марина, Аліна мимоволі запанікувала. Пітон ще десь в'є свої смертельні обручки, а гадюка вже шипить біля хвіртки. Так собі ранок, подумала дівчина, намагаючись якомога спокійніше поставити чашку на стіл і не видати жаху, що пробрав до кісток.

- Дуренька ти, Аліна, - ліниво простягла однокласниця замість вітання, сідаючи на диван у зоні очікування. - Такі перспективи упускаєш.

- Про що ти? - Здивувалася секретар, машинально відпиваючи з чашки.

Ніздрі лоскотав приємний запах чоловічого парфуму, ненароком залишений Максимом на посуді.

- Аліна, не сміши мене. Дурня клеїш тут. У мене мужика увела, а сама не користуєшся, - глузливо пирхнула вона, ліниво похитуючи ногою.

- Марино, - секретар стомлено зітхнула і опустилася на стілець, - я ще раз повторюю тобі, що нікого не уводила і...

Маринка награно розсміялася, недбало махнувши рукою.

- Розслабся, мене не хвилюють хлюпи, на кшталт Максима.

Аліна відсахнулася, здивована такою заявою. Те, що вона покохала зовсім іншу людину, аж ніяк не робило її сліпою. Максим, на її думку, був сильною духом людиною, творчою особистістю з тонким смаком. Мав інтелект і чуття, харизму. Зрештою, він просто гарний. Із таких чоловіків портрети пишуть. Невже вона не бачить?

- Коли поряд справжній чоловік, ніякий там музикант у порівняння не йде.

Завмерши біля дверей, Дмитро нечутно посміхнувся. Гарно пташка цвірінькає. Можна ще послухати, що наспіває.

– Він – композитор, – машинально поправила її Аліна.

Їй стало прикро за шефа. Він був незмінно добрий до неї. Звісно, він мав особисту мотивацію. Але й тут він виявив себе благородно, відійшовши убік і не заважаючи будувати особисте життя.

Аліна часом помічала у його погляді, зверненому до неї, тугу. Але він жодного разу більше не дав знати про свої нерозділені почуття.

- Та ти, подруго, запала, - гидко хихикнула Марина, вальяжно відкидаючись на спинку дивана.

Дмитро, причаївшись за дверима, неприязно скривився, слухаючи порожню балаканину. А модель хороша, стоїть намертво. Що ж не лягла під Макса, якщо так захоплюється? Добре б завойовувати довелося, але цей же йолоп сам по вуха влип. Через слово Аліна та Аліночка, і навіть не помічає.

- Причому тут це! – обурено спалахнула секретар. - Крім симпатій є ще проста людяність. Естетичне сприйняття, зрештою.

- Гаразд, бреши собі далі. Самі розумійтеся. Мені Максим все одно не потрібен, - вона знехотя піднялася з дивана і неквапливо попрямувала до виходу. - Я й замутила з ним тільки тому, що так для справи треба...

Дмитро гнівно стиснув руки в кулаки. Як там говорила психологічка? Контроль дихання – контроль емоцій. Добре, що її немає. Маячня ж, не допомагають вдихи лють контролювати! А цікавість допомагає... Губи самі по собі розтягнулися в іронічній посмішці. Ну цвірінькай, цвірінькай собі на смертний вирок. Що нам скаже моделька?

- Ти про те, що ви намагаєтеся вкрасти компанію у Максима? - прямо запитала Аліна, з останніх сил зберігаючи спокій та акуратно натискаючи кнопку запису на телефоні під столом.

– А! То ти вже знаєш, що це ми? Погодься, геніально. Хоча так. Ти ж не знаєш розмаху, - витримавши воістину акторську паузу, Марина продовжила одкровення: - Ще дід Макса збудував цілу імперію. Декілька таких бізнес-центрів по всій країні - це все, що залишилося від неї з милості батька-невдахи. І синок туди ж. Музика йому, чи бачите, потрібна, - вона зневажливо пирхнула. - Він мав одружитися зі мною, я б потім овдовіла, а Дімочка дочекався. Але я та-ак не хотіла, він такий прісний у ліжку. Добре, що він сам кинув мене. Діма тепер щось краще вигадає...

Двері різко вдарилися об стіну. Дмитро, що стояв на вході, явно не поділяв бажання Марини відверто ділитися планами.

- О так-а... - з диявольською усмішкою на вустах простяг садист. - Я, здається, щойно виявив для себе легший шлях. Але, мабуть, повіям у моїй новій грі місця немає. Заберіть це, - він зневажливо глянув на дівчину і махнув рукою своєму охоронцю, який звично мовчазно, не надто церемонячись, підхопив здивовану і обурену Марину під руку і повів кудись із приймальні, залишаючи Аліну віч-на-віч із справжнім чудовиськом.