Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова "

- Отже, Вам, мабуть, цікаво, навіщо я Вас тут зібрав, - пафосно почав Алекс, оглядаючи присутніх.

- Кхем, - я перебила Мирова.  – Загалом кликала я.

Хлопець відмахнувся та повернувся до монологу.

- Наш вчорашній план щодо руйнування весільної угоди між нашими найдорожчими батьками, на жаль, не спрацював.  Батько мій, нехай буде погане слово на його адресу сказано, заспокоїв матінку Ксенії, і незабаром вони знову почали будувати плани щодо майбутньої церемонії одруження.

Міша, Андрій, Маша, Настя, Ілля  і я вилупилися на Алекса, наче бачили його вперше.

- Бо нічого не може порушити любовного союзу між цими людьми, то ми, панове, у повній дупі, - урочисто закінчив Миров.

- Ну, тепер хоч на тебе схоже, - зауважив Рудий.

Саша хмикнув, але продовжувати не поспішав.

– І що ти пропонуєш робити?  - Подала голос Настя, що мовчала до цього моменту.

- Залишається запасний план, - зітхнув Миров.  – Щиро кажучи, я хотів приберегти його на крайній випадок, але…

- … цей крайній випадок уже настав, - висловилася Громова.

- Що за план?  – нетерпляче поцікавився Андрій.

- Це суворо конфіденційна інформація, - сказав Саша.  – Значить так, Багров та Марія йдуть зі мною, а решта перебувають тут і не підслуховують.

- Мені ще сьогодні до школи, - нагадала я.

- До початку ваших занять ще сорок хвилин, - буркнув Ілля.

- От саме, а ви, козли, так рано розбудили...

Настя підтримала мене смачним позіханням. Міша роздратовано зиркнув на родичку.

Очікування затяглося.

- Вони вже близько півгодини назад пішли, - сказав Костюк.

- І я до школи спізнююся, - подала голос.

Нарешті двері відчинилися, і до приміщення квартири Багрова зайшла трійця хлопців.

Громова миттєво схопила мене за руку і потягла на вихід.  Навіть у машині вона не розкололася і не поділилася ідеєю Мирова.

- То що ви придумали?  - Безрезультатно поцікавилася я вже вшістнадцяте.

- Потім скажу, - прошипіла Маша.

Ображена моська послужила подрузі відповіддю.

Перші два уроки пройшли спокійно.  Мене не смикали, не викликали до дошки, не дратували.

- Гончарова, сходи в учительську за зошитами, - пролунав голос вчителя на третій годині мук.

Я з ненавистю дивилася на географічку.  Вона сама, питається, сходити не могла?

З небажанням підвівшись зі стільця, сходила-таки я по зошити.  Але весь цей час ніяк не могла перестати думати про план Саші і реакцію Громової. Маша мовчала весь день і навіть не збиралася мені щось розповідати.

З гуркотом поклала стопку зошитів на учительський стіл, не перестаючи розмірковувати про ранкові події.

- Дякую, Гончарова, - прорвалась відповідь вчителя.

- Лайно питання, - пробурмотіла автоматом, повертаючись на місце.

Здивовані погляди однокласників таки змусили мене згадати, кому я це сказала.

- Упс ...

Але було вже запізно.

- Гончарова!  – грізно пролунало за спиною.

– А?  - з нудним виглядом повернулася до розлюченого демона, хоча всередині все згорнулося від поганого передчуття.

- До директора, - промовила ця суч... вчителька.

Я з сумним виглядом зібрала речі в сумку і поспішила на вихід.  Незабаром за моєю спиною пролунали кроки.

Коли хтось поклав мені руку на плече, то я вже не витримала.

- Чого тобі, смертний?  – обернулася до несподіваного переслідувача.

– Компанію складу, – посміхнулася Громова, опускаючи руки.

- Ти що тут робиш?  - Здивувалася я.

- Ненароком нахамила географічній, ось вона і не витримала, - вдавано зітхнула Маша.

Незабаром ми вже стояли біля дверей кабінету.

- Пам'ятаєш, ми перед Хеллоуїном повісили тут оголошення «Залиш надію, що кожен сюди входить», - пробурмотіла я.

- Не вчасно ти це згадала, - буркнула подруга, відчиняючи двері.

Жінка, що сидить за столом, звела на нас зосереджений погляд.

- Гончарова? Громова?  Що трапилося?  - Не зрозуміла вона.

- Розумієте, - Маша підійшла до директорки, - тут така справа…

Далі я вже не чула, оскільки подруга перейшла на шепіт, причому така, що навіть зі слухом перевертня нічого не можна було розібрати.

Під кінець монологу Громової жінка зміряла мене співчутливим поглядом і махнула рукою.

- Можете на решту уроків не йти, - прихильно дозволила вона.

Поки я відходила від шоку, Маша виштовхала мене в коридор.

- Що ти їй наплела?  - Вразилася я, поки ми спускалися на перший поверх.

– Сказала, що ти вагітна, – безтурботно відгукнулася подруга.

- Чого?!  – мій обурений крик змусив нас прискоритись, щоб вчителі не почали вичитувати порушника спокою.

- Ну, так вона ж не впізнає, - виправдовувалася Громова.

- А за дев'ять місяців ми їй що скажемо?  - Не відставала я.

- За вісім з половиною, - поправила Маша.  - Ти ж другого тижня.

Я аж поперхнулася від такого нахабства.

- Дякую, не знала, - видавила-таки з себе.

- Не ображайся, - перевела на мене погляд дівчина.  – Саша все одно просив раніше звільнитися.  А тобі, до речі, зараз не можна хвилюватись.

Ми за звичкою підійшли до машини Громової вирушили в «незабутню подорож».

Незабаром Маша завернула на одну з вулиць.

- Куди ми їдемо?  - Поцікавилася я, усвідомлюючи, що уявлення не маю, де саме ми знаходимося.

- До бару, - озвалася Маша.

За кілька хвилин ми вже стояли на порозі одного з барів міста.

- І що ми будемо робити?  - Вже менш рішуче запитала я, поглядаючи на подругу.

- Ксю, що зазвичай люди роблять у таких закладах?  Ми питимемо, - голосно заявила Громова, проходячи всередину.

- Мені ж, за твоєю логікою, не можна пити, - мимоволі буркнула під ніс, але пішла за подругою.

У приміщенні вже зібралися Саша, Багров, Настя, Міша та Ілля.

- Наливай, - скомандував Андрій, і помчало…

***

Прокинулася я з головним болем і радістю в серці.  Перше явно було викликане вчорашніми посиденьками, а ось друге досі залишалося загадкою.