Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

іншого, хто стлумлює під тортурами стогін. Перші блага гідні того, щоб їх бажати, другі — щоб їх подивляти, але і ті, й інші залишаються рівними: хоч би скільки було страждань у другому випадку, вони перекриваються настільки ж більшою мірою блага. /30/ Хто все-таки вважає їх нерівними, той, не помічаючи самих чеснот, бачить лише зовнішнє. Справжні блага однакові у своїй вазі, у своєму розмірі. У несправжніх — багато пустоти. Тому-то, буває, вони ваблять око своїм блиском, величчю, а візьмеш на вагу — уявниться обман.

/31/ Так воно є, мій Луцілію: що нам дораджує здоровий глузд, те стійке, вічне, те зміцнює нашу душу, підносить її, щоб вона ніколи вже не покидала тих вершин. А що хвалять бездумно, що є благом в уяві юрби, те лише роздуває безглуздих оманливою веселістю. А чого нерозумні жахаються, мовби то було зло, те сковує переляком думку, жене їх наосліп, як примарна небезпека — звірів. /32/ Одне й друге без причини і ширить душу радістю, і стискує її страхом: одне не заслуговує тієї радості, друге — страху. Один тільки розум незмінний, непохитний у своїх судженнях, бо він не слугує відчуттям, а повеліває їм. Розум рівний розуму, як правильне — правильному. Отже, й доброчесність рівна доброчесності, оскільки вона — це правильний розум. Будь-яка чеснота — це розум. Якщо вона — розум, отже, вона правильна. А якщо правильна, то тим самим дорівнює будь-якій іншій. /33/ Який розум, такі й дії. Тож і вони рівні: подібні до розуму, вони подібні й між собою. Коли стверджую, що дії подібні між собою, то маю на увазі, що вони подібні з огляду на їхню чесність і правильність. В усьому іншому різниця може бути дуже великою, залежно від того, на що ті дії спрямовані: вони можуть відбуватися і на широкій, і на вузькій ниві, можуть стосуватися чогось славного або безславного, можуть бути пов’язані з багатьма або лише з кількома людьми. Але всіх їх об’єднує те, що є в них рівним: вони благородні. /34/ Так само й доброчесні люди рівні між собою саме з огляду на те, що вони доброчесні, хоча відрізняються між собою і щодо віку: один старший, інший молодший; і щодо вигляду: один гарний, інший непривабливий; і щодо долі: один багатий, інший вбогий; один шанований, можновладний, знаний цілим містам і народам, інший — мало кому відомий, замкнений у собі. Але саме те, що вони доброчесні, робить їх рівними між собою.

/35/ Відчуття не можуть судити про те, що є благом, а що злом; вони не знають, що корисне, а що некорисне. Вони можуть висловлюватися лише тоді, коли та чи інша річ — перед ними. Вони ні майбутнього не передбачають, ані не пам’ятають минулого; не відають, що таке послідовність. А тим часом саме вона — це та основа, з якої висновується впорядкована низка всього того, що й дає у своїй сув’язі єдність життя, яке пливе правильним річищем. Отже, розум — це суддя добра і зла. Нехтуючи всім чужим, зовнішнім, він уважає випадковим, нічого не вартим усе те, що не є ні благом, ані злом; зате всяке благо для нього — в душі. /36/ Врешті, деякі блага, що їх прагнемо з твердим наміром, — такі як перемога, добрі діти, щастя вітчизни — він ставить у перший ряд; деякі, що проявляються лише в нещасті, наприклад, рівновага духу протягом болісної недуги чи під час вигнання — у другий; третьорядні блага — проміжні: вони і не узгоджуються з природою, і не суперечать їй, наприклад, уміння скромно ходити, пристойно сидіти; адже сидіти — це не менше відповідає нашій природі, ніж стояти чи проходжуватися. /37/ Два перші роди благ різняться між собою. Адже втішатися добротою дітей, щастям вітчизни — це згідне з природою; і навпаки: мужньо приймати тортури, нехтувати спрагою, коли хвороба випалює нутрощі, — суперечить природі. — /38/ «То як це так? Виходить, деякі блага суперечать природі?» — Аж ніяк. Природі суперечить іноді лише те, в чому виявляється благо. Зазнавати ран, пектись під розпеченим залізом, усихати від якоїсь недуги — все це супротивне природі, але зберігати серед усіх тих бід незламність духу — це вже згідне з природою. /39/ Одне слово, сама, так би мовити, матерія блага — те, в чому воно знаходить свій вияв, буває деколи супротивне природі, але благо як таке — ніколи. Адже немає блага поза розумом; розум же йде за природою.

«То що таке розум?» — Наслідування природи. — «А що таке найвище благо для людини?» — Поводитися згідно з природою. — /40/ «Але ж немає сумніву, що щасливішим є ніколи не скаламучуваний мир, аніж той, що добутий великою кров’ю; немає також сумніву, що більшим щастям є непідірване здоров’я, ніж те, до якого ми повернулися після важкої, вкрай небезпечної хвороби завдяки терпеливості чи якійсь іншій силі. Отже, годі сумніватися, що радість — більше благо, ніж терпелива до тортур, до ран та до вогню душа». — /41/ Зовсім ні! Все, що випадкове, справді дуже різниться між собою, але подумай, чому різниться. Бо його оцінюють користю, яку має та чи інша людина від того випадку. Зате всі блага переслідують лиш одну мету: бути згідними з природою. У тому вони й рівні між собою. Коли в сенаті всі разом погоджуємося з чиєюсь думкою, то не можемо сказати, що ось той погоджується більше, а он той — менше: всі йдемо за тією думкою. Те саме скажу про чесноти: всі вони згідні з природою; те саме — й про блага: всі вони згідні з природою. /42/ Один помер молодим, інший — старим, а ще хтось — немовлям, тільки-но вгледівши світло денне; всі вони однаковою мірою були смертними, хоча одним смерть дозволила прожити довше, іншим зітнула життя в його цвіті, а ще комусь — сам його пагінчик. /43/ Один згаснув за столом, у другого сон непомітно став смертю, третій видихнув душу в любовних утіхах. Додай інших: кого проткнув меч, хто помер від укусу змії, кого привалив трухлявий будинок, кого повикручувало повільне всихання жил. Одним випала, якщо так можна сказати, краща кончина, іншим — гірша, але смерть для всіх була смертю. Йшли до неї по-різному, прийшли — однаково. Смерть не буває більша чи менша: в усіх випадках вислід у неї один — кінець життя. /44/ Те саме